Фінансові аспекти соціального захисту населення в Ємільчинському районі Житомирської області

У країнах ЄС використовують в основному відносні показники бідності, тоді як в США - абсолютні. В європейських країнах до бідних домогосподарств відносять такі, в яких показник рівня доходу становить 40-60% від середнього. У цілому в європейських країнах частка бідних становить 7% населення, якщо за межу бідності приймається показник, що дорівнює 40% середнього медіанного доходу, і 18% - якщо за межу прийнято, відповідно, 60%. Сьогодні жодний з перелічених підходів до виміру рівня бідності не може повністю задовольнити відповідних вимог. В ЄС у цілому вивчення бідності координує Євростат, під контролем якого проводяться вибіркові обстеження домогосподарств у країнах ЄС з метою виявлення рівня їх доходів.

Об'єктивні дані про розподіл населення на багатих і бідних, тобто групування людей за розмірами доходу, дають такі споживчі стандарти, як прожитковий мінімум (ПМ), мінімальний споживчий бюджет (МСБ), бюджет високого достатку (БВД). Наприклад, для Росії характерним є групування людей за ПМ. Мета такого групування - встановлення правил визначення прожиткового мінімуму в регіоні для того, щоб оцінювати рівень життянаселення при розробці й реалізації регіональних соціальних програм, надавати необхідну державну соціальну допомогу малозабезпеченим громадянам, формувати місцеві бюджети. Це один з фундаментальних заходів, який забезпечує функціонування механізму соціального захисту населення. Якщо доходи людини є нижчими від прожиткового мінімуму, то ця людина потрапляє в поле зору органів соціального захисту. Відповідно до прожиткового мінімуму населення розподіляється на 3 великі групи: 1) з душовим доходом, який є нижчим від ПМ (бідні); 2) від одного до двох ГТМ (малозабезпечені); 3) більше двох ПМ (відносно забезпечені). Що стосується МСБ та БВД, то ці споживчі стандарти (їх методики) ще не пройшли широкої апробації та офіційно не затверджені.

У цілому можна сказати, що складність розподілу населення за групами доходів пов'язується з проблемою критерію бідності. В більшості країн світу як такий критерій використовується частка середньодушового грошового доходу. Наприклад, вважаються бідними люди, які мають до половини цього доходу в регіоні (може бути від 33 до 66%). Для тих країн, у яких різниця в рівні життя по регіонах є незначною, такий критерій можна взяти за основу. Але якщо в країні середньодушові грошові доходи сильно відрізняються по регіонах, то такий критерій не підходитиме, оскільки в деяких регіонах грошові доходи є дуже малими. Отже, вони не тільки своєю половиною, а навіть цілком не можуть забезпечити елементарного фізіологічного виживання людини.

Основна мета розробки соціальних стандартів рівня життя в Україні – це підвищення якості життя населення, вирішення проблем виживання найбільш нужденних груп населення, а також визначення конкретних кроків на шляху до світових соціальних стандартів.

Створення системи соціальних стандартів, визначення основних методичних підходів до розробки і удосконалення соціальних стандартів, норм і правил дозволить активніше впливати на соціальний захист населення, а також регулювати й контролювати рівень життя населення, привести своє законодавство у відповідність до вимог ЄС.

 

 

Обираючи свій шлях, свою соціальну політику, Україна як держава не повинна сліпо копіювати закордонні моделі, але водночас не слід й ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики

Отже, в умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах, враховуючи позитивні і негативні моменти впровадження тих чи інших елементів соціальної політики в розвинутих країнах загального добробуту.

 Заходи з надання соціальних гарантій не повинні лягати занадто важким тягарем на бюджет. Нинішній стан держави не дозволяє забезпечити в повній мірі передбачені законами України соціальні гарантії. Для цього потрібно щорічно додатково 65-70 мільярдів гривень , що становить 25-30% від доходної частини державного бюджету.

Планування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення здійснюється на основі формульних розрахунків.

Обсяг видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення визначається, виходячи з обсягів ресурсів бюджету на цю мету, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості та контингенту отримувачів соціальних послуг за такою формулою:

 

Vsi = Vs1i + Vs2i + Vs3i + Vs4i + Vs5i + Vs6i + Vs7i + Vs8i + Vs9i (3.1),

 

Де Vs1i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання будинків інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, будинків-інтернатів для дітей-інвалідів і на навчання й трудове влаштування інвалідів;

Vs2i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання притулків для неповнолітніх;

Vs3i — розрахунковий показник обсягу видатків на утримання територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян та відділень соціальної допомоги вдома;