Фінансовий облік І

• забезпечувати дотримання на підприємстві єдиних засад ведення обліку і складання фінансової звітності;
• організувати контроль за відображенням операцій на рахунках;
• брати участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачами майна підприємства;
• забезпечити перевірку стану бухгалтерського обліку.

Бухгалтер може вести облік на декількох підприємствах, працюючи індивідуально (штатний працівник, фізична особа-підприємець), або перебуваючи у складі бухгалтерської чи консалтингової фірми. У такому випадку бухгалтер, як правило, веде облік із використанням спеціальних комп'ютерних програм, може порівняти ефективність діяльності підприємства на ринку в порівнянні з іншими, має більший практичний досвід, однак не так глибоко знає проблеми даного підприємства і не займається плануванням його діяльності. Його робота зводиться до реєстрації та документування господарських операцій, узагальнення облікової інформації для потреб фінансового та податкового обліку, а також складання зовнішньої звітності.

1. 6. Основні принципи фінансового обліку

Побудова фінансового обліку та фінансової звітності підприємств здійснюється з урахуванням ряду принципів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Законом визначено необхідність використання підприємствами таких основних принципів:

• автономності;
• безперервності діяльності;
• періодичності;
• історичної (фактичної) собівартості;
• обачності;
• нарахування та відповідності доходів та витрат;
• повного висвітлення;
• послідовності;
• превалювання сутності над формою;
• єдиного грошового вимірника.

Принцип автономності передбачає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від своїх власників. У зв'язку з цим особисте майно та зобов'язання не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Одночасно юридична особа розглядається як суб'єкт господарювання, що здійснює організацію діяльності та керівництво нею, контролює наявні ресурси та залучає при потребі нові, відповідає за борги та результати діяльності (наявність прибутків чи збитків). Юридична особа може розглядатись як окреме підприємство, його частина або група підприємств, що входять до складу юридичної особи (філії, відокремлені підрозділи).

Виходячи з принципу автономності, побудову обліку слід здійснювати на кожному відокремленому підрозділі, філії та на підприємстві в цілому. В даному випадку обмежується коло внутрішніх користувачів, а отже, і їх потреби в обліковій інформації. Складання фінансової звітності здійснюється в межах юридичної особи. Якщо юридична особа складається з кількох підприємств або філій, то в такому випадку складається зведена або консолідована звітність.

Власник (акціонер) може мати на підприємстві рахунок, що визначає розмір внесеного капіталу (або заборгованість за оголошеними зобов'язаннями внести капітал), а також рахунок зобов'язань підприємства за нарахованими, але невиплаченими дивідендами.

За принципом безперервності діяльності підприємства, підприємство вважається створеним на невизначений термін. Це означає, що підприємство буде працювати досить довго, щоб виконати очікувану ціль його створення, усі наявні поточні зобов'язання та такі, що виникатимуть протягом усього періоду його діяльності. Для того, щоб користувачі облікової інформації могли прийняти обґрунтовані рішення на базі складеної фінансової звітності, вони повинні мати інформацію за декілька облікових періодів, яка дозволить їм оцінити перспективи діяльності підприємства. Принцип безперервності діяльності підтримує принцип історичної собівартості, за яким активи на балансі повинні оцінюватись за сумою витрат на їх придбання, а не за ліквідаційною вартістю. Якщо у власників чи адміністрації з'являються наміри або припущення щодо згортання або припинення діяльності підприємства, то оцінка його активів та зобов'язань здійснюється за вартістю можливої швидкої ліквідації за вирахуванням витрат на ліквідацію.

Принцип періодичності передбачає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Використання цього принципу дозволяє визначати результати операцій після того, як вони були завершені (на кінець облікового періоду), що значно спрощує облікову роботу. Значно складніше визначити результат за операціями, які ще не відбулися.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Для новостворених підприємств перший звітний період не може бути менший, ніж дванадцять місяців, і більший, ніж п'ятнадцять місяців. Для підприємств, що ліквідуються, звітним є період з початку року до дати прийняття рішення про ліквідацію. Річна звітність підприємства складається станом на 31 грудня поточного року. Підприємства також повинні подавати проміжну звітність станом на кінець кожного кварталу. Вона включає баланс та звіт про фінансові результати. Проміжна звітність складається за тими самими формами балансу та звіту про фінансові результати, що й річна, з використанням аналогічних оцінок і групувань.

Принцип історичної (фактичної) собівартості. При оцінці активів підприємства, створеного на невизначений період, перевага надається історичній собівартості. Вона формується, виходячи з витрат на виробництво та придбання активів і є найточнішою їх оцінкою на момент їх придбання. Вважається, що активи купуються підприємством за найнижчою з вартостей, що є на ринку на даний вид активів при відповідних властивостях. Подальше значне зниження їх вартості порівняно з ринковою свідчить або про значний рівень науково-технічного прогресу або про недалекоглядність менеджерів, що здійснили це придбання.

За принципом обачності підприємство повинно використовувати в бухгалтерському обліку оцінки, що запобігають