види оцінки обумовлюються тим, що підприємство одночасно працює на двох ринках: купівлі і продажу, ціни на яких навіть для тих самих активів можуть відрізнятися. Наприклад, підприємство купило товари, собівартість придбання яких складає 12 грн. за одиницю і продало їх за 17 грн. за одиницю на ринку продажу.
Ціна продажу активу може відрізнятись від придбання через втрату активом вартості, інфляцію, зростання цін, фізичний чи моральний знос. Наприклад, підприємство придбало токарний верстат, вартість якого (включаючи витрати на придбання) склали 8 250 грн. для заточування деталей. Через 2 роки експлуатації було прийняте рішення про продаж верстата. Ціна його реалізації склала 5 200 грн. Вартість верстата на ринку продажів зменшилася порівняно з вартістю придбання, оскільки за час його використання підприємством він зазнав фізичного зносу (2 роки експлуатації) та морального (за 2 роки на ринку з'явилися нові моделі) зношення.
В умовах зміни цін або інфляції активи, що утримуються на балансі підприємства, підлягають дооцінці. Окремими П (С) БО визначено, що дооцінка можлива лише для необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів). Оборотні активи оцінюються переважно за собівартістю придбання.
2. 2. Оцінка на дату придбання (виготовлення) активів
Оцінка на дату придбання включає суму всіх переданих підприємством грошових коштів чи матеріальних цінностей. Загальна сума здійснених витрат за придбання права власності і використання активу складає його собівартість або первісну вартість.
Первісна вартість активу складається з таких витрат:
- суми, сплачені постачальникам (за винятком непрямих податків, що відшкодовуються підприємству) ;
- реєстраційні збори, державне мито;
- ввізне мито;
- суми непрямих податків, що не відшкодовуються підприємству;
- витрати на транспортування, включаючи страхування ризиків перевезення;
- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням активів та доведенням до стану, у якому вони придатні до використання у запланованих цілях.
Якщо активи отримуються в обмін на інші немонетарні (негрошові) активи або безоплатно, їх оцінка здійснюється за справедливою вартістю.
Справедлива вартість – це вартість, за якою можуть бути обміняні активи між незалежними, зацікавленими та обізнаними сторонами.
Оцінка об'єктів при негрошовому обміні залежить від того, чи є ці об'єкти подібними.
Подібними вважаються об'єкти, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість. Отже, об'єкти, що відрізняються за функціональним призначенням або за справедливою вартістю, вважаються неподібними.
За умови, що балансова вартість переданих запасів є нижчою від їх справедливої вартості, то вони приймаються до обліку за балансовою вартістю.
При обміні активами, неподібними функціональним призначенням або справедливою вартістю, первісною вартістю придбаних активів вважається справедлива вартість отриманих запасів.
Справедлива вартість придбаних підприємством ідентифікованих активів і зобов'язань наведена в таблиці 2. 1.
Таблиця 2.1 Визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів
Ідентифіковані активи та зобов'язання – придбані активи та зобов'язання, які на дату придбання відповідають критеріям визнання статей балансу, визначених П (С) БО 2 «Баланс».
Справедлива вартість активів не може бути самостійною оцінкою і визначається в порівнянні до вартості обмінюваних об'єктів.
Активи, виготовлені підприємством (готова продукція, основні засоби), виконані роботи чи надані послуги оцінюються за собівартістю виготовлення або нормативними витратами. Для визначення фактичної собівартості активів використовують калькуляцію. Калькуляцію складають за окремими об'єктами обліку в розрізі статей витрат. Процес визначення собівартості активу називається калькулюванням. Підприємство може використовувати різні способи калькулювання продукції, робіт, послуг. Усі вони зводяться до відповідної грошової оцінки об'єктів обліку.
До виробничої собівартості продукції включаються:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загальновиробничі витрати.
Перелічені статті калькуляції для цілей управлінського обліку є більш деталізованими. Наприклад, калькуляція собівартості продукції містить повний перелік матеріалів, які використовуються, а також їх кількість та вартість, суму витрат на оплату праці та на соціальні заходи, суму загальновиробничих витрат.
Не включаються до собівартості виготовлених підприємством активів витрати, які безпосередньо не можна пов'язати з їх виробництвом. Наприклад, витрати на відсотки за позиками, отриманими для придбання матеріалів, витрати на послуги банків, витрати управління підприємством, на збут та інші. Такі витрати називаються витратами періоду і списуються у ті періоди, коли фактично вони були здійснені.
2. 3. Оцінка на дату передачі (обміну) активів
Враховуючи зміну вартості активів з плином часу, втрату споживної вартості (корисності), фізичне та моральне старіння, здійснюють їх оцінку на дату балансу (на дату складання фінансової звітності). Оцінка на дату балансу є наближеною до ринкової вартості активів, тобто до вартості їх можливого продажу. Часто вона не включає витрат на продаж.
При оцінці оборотних активів на дату балансу використовують правило нижчої оцінки. Його зміст полягає в тому, що активи оцінюють за нижчою з можливих вартостей – історичною (вартістю придбання) або чистою вартістю реалізації.
Зменшення вартості активів у зв'язку із падінням цін призводить до зменшення прибутків. При визначенні чистої вартості реалізації всі можливі втрати беруться до уваги, але визнання можливих прибутків відкладається до моменту реалізації. Правило нижчої оцінки оборотних активів випливає з принципу обачності або консерватизму, за яким слід запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат, завищенню оцінки активів та доходів.
Використання правила нижчої оцінки здійснюється лише за умови втрати активами первісної (історичної) вартості. Якщо на дату балансу очікувана ціна використання (реалізації) активів знижується, вони оцінюються таким