Фінансування освіти з бюджету міста

Сучасне використання державними структурами коштів, зібраних із платників податків, незадовільне. Бажано, щоб кожен мав право перераховувати податок не «в казну», а конкретному навчальному закладу де навчатимуться, його діти. Позитивним є приклад Японії, уряд якої вирішив інвестувати більшу частину ресурсів в охорону здоров'я та освіту. Обґрунтування було таким: нинішнє покоління не знає шляхів вирішення існуючих проблем, але освічене і здорове наступне покоління зможе вирішити їх і вивести країну на шлях прискореного розвитку. Як показує японський досвід, інвестиції в освіту себе виправдали.

Збільшення фінансування освіти повинно супроводжуватися ефективністю здійснюваних видатків. Так, наукові дослідження свідчать, що чим вищий рівень освіти населення, тим динамічніше економічне зростання, тоді як більший рівень державних видатків не завжди пов’язаний з досягненням кращих результатів у галузі освіти. Це обумовлюється існуванням певних проблем в освіті. Зокрема, деяким країнам притаманні проблеми надмірної кількості вчителів і занизької тарифної сітки для вчителів, що призводить до зсуву державних видатків у бік заробітних плат і відволікання коштів від додаткових вкладень, наприклад у підручники, що спричиняє втрату мотивації вчителів.

Загалом, у результаті позитивних зовнішніх ефектів суспільний дохід від освіти перевищує особистий. Як приклад, можна навести позитивний вплив освіти на зниження рівня злочинності, покращання показників у галузі охорони здоров’я, активізацію участі громадян у житті суспільства. Крім того, на макроекономічному рівні розвиток освіти сприяє перспективі довгострокового економічного зростання. Так, виділяють три механізми, за допомогою яких освіта впливає на економічний розвиток: 1) освіта збільшує людський капітал робочої сили і тим самим підвищує ефективність праці і, як наслідок, перехід до більш стійкого рівня виробництва; 2) освіта може підвищити інноваційний потенціал економіки, а додаткові знання про нові технології, продукти та процеси сприяють економічному зростанню; 3) освіта може сприяти розповсюдженню знань, необхідних для розуміння і опрацювання нової інформації, успішного запровадження нових технологій, що також сприяє економічному зростанню. Таким чином, державне фінансування та результати освіти мають безпосередній вплив на економічний розвиток.

 

 3.2. Управлінські рішення щодо вдосконалення фінансування освіти з бюджетів міст

 

Замість створення рівних умов доступу до освіти за рахунок бюджетного вирівнювання, наявна непослідовність у державній політиці поглиблює нерівність і обмежує шанси менш забезпечених родин надати своїм дітям якісну освіту. Через непрозорість механізмів залучення батьківських коштів створюється напружена ситуація всередині батьківських колективів шкіл. Діти батьків, які активно фінансують школу з власних джерел, отримують привілеї у навчанні.

Видатки, які несе місцевий бюджет, а також плата батьків та інші надходження, як правило, мають нелегальний характер і тому не фігурують у фінансовій звітності, не публікуються при виконанні освітнього бюджету.

Заощадження, ефективне використання фінансових ресурсів не мають сенсу в умовах дефіцитного бюджету, який виконується в режимі ручного управління із добуванням фондів у керівництва в кінці року. Навпаки, політика адміністрації навчальних закладів і управлінь освіти за наявних обставин полягає у тому, щоб завищувати свої витрати, оскільки це дає підстави просити щоразу більше коштів.

Постійний дефіцит і непрозорість бюджетного процесу не дозволяють використовувати більш гнучкі механізми розподілу наявних ресурсів з урахуванням потреб споживачів і місцевих особливостей. Наявний стан справ заважає також використанню альтернативних джерел фінансування на легальній основі, оскільки фінансове управління школами не передбачає технологій роботи по залученню додаткового фінансування з інших джерел.

Ефективних засобів, які б дозволили будувати стратегію виходу із ситуації, що склалася, не мають ні місцеві управління освітою, ні управління державними фінансами.

Наявні форми контролю з боку міських та районних рад і відділів освіти неспроможні проаналізувати використання коштів у кожному навчальному закладі і домогтися справедливого фінансування шкіл. Причиною цього є надмірно широка сфера необхідної компетенції і відсутність знань і навичок застосування процедур такого контролю.

Представники місцевого бізнесу, громадськості та батьки не залучені до контролю за використанням державних фінансів, призначених на утримання шкіл та забезпечення навчального процесу. Так, наприклад, шкільні адміністрації часто збирають кошти від батьків на додаткові послуги, пов’язані з варіативним компонентом, що входить до державного стандарту. Але батьків, як правило, не залучають до обговорення альтернативних можливостей надання цих послуг, вони не поінформовані щодо кваліфікації вчителів, щодо експертних оцінок якості програм і обґрунтування вартості послуг.

Державні органи управління освітою мало приділяють уваги тому, щоб незалежні експерти і громадськість оцінювали діяльність школи. В результаті відсутності публічного контролю падає якість освіти, програють наші діти, всі платники податків, суспільство в цілому.

У зв’язку із вищевикладеним можна навести наступні рекомендації:

1. Шляхом до більш ефективного управління фінансами школи та посилення публічного контролю за діяльністю освітніх установ є формування легітимних органів публічного контролю за станом справ в освіті з числа представників місцевої громади, зокрема шкільних рад.

2. В ході організації роботи шкільних рад мають бути розроблені нові механізми публічного контролю і звітності, які стануть органічною складовою оновленого бюджетного процесу в дошкільній і загальній середній освіті.

3. Впровадження нових механізмів публічного контролю