Фінансування освіти з бюджету міста

Такий стан речей є не тільки несправедливим по відношенню до місцевих органів влади, які не мають достатньо ресурсів аби виконувати делеговані їм функції. Він є також аморальним по відношенню до населення, якому обіцяють освітні послуги, але обсяг цих послуг, а також розмір доплати, необхідної для того, щоб дитина могла отримати належну освіту, зі споживачами заздалегідь не обговорюють. Більшість доплат батьків – це «добровільна пожертва» на ремонт школи, класу, або «плата за репетиторство» – стягують неофіційно, тому ці витрати не можна врахувати наперед. В результаті немає відкритої конкуренції між школами, які пропонують платні послуги, отже немає і можливості порівнювати, робити вибір між ними.

Освітяни не можуть сподіватися на нормальні умови праці і належну винагороду за свою діяльність. Усі розуміють, що оскільки грошей не вистачає навіть на найнеобхідніше, школи і вчителі мають право йти на різні хитрощі. Але доти, доки процес додаткового фінансування шкіл не буде прозорим, доки місцева влада, батьки не будуть відкрито допомагати школі, а школи, у свою чергу, не будуть публічно звітувати, така тіньова активність буде спрямована не так на користь навчальному процесу, громаді, як на вирішення власних економічних проблем.

Рушійними силами фінансування державою освіти є те, що освіта – це той чинник, який громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня, а також те, що витрати на освіту є суспільно корисними – вигоду від наявності громадян із високим рівнем освіти має не лише окремо взята людина, а й суспільство в цілому. Тобто суспільна вигода від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, й саме тому держава здебільшого не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, бо ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства. Послуги освіти мають довгостроковий характер, а це означає, що від них залежить довгострокова перспектива економічного й соціального розвитку країни в цілому. Так, основоположники концепції людського капіталу Т. Шульц і Г. Беккер зазначають, що освіта – це інвестування в індивідів, що породжує віддачу, як і будь-яке інше капіталовкладення. Існує думка, що найбільша віддача відбувається при вкладенні коштів на нижчих стадіях навчання: дошкільній, початковій, середній освіті. За різними оцінками, до 30% ВВП країна отримує за рахунок витрат на початкову і середню освіту, а вища дає відповідно до 8-15% приросту. За оцінками Світового банку, зростання середнього рівня освіти робочої сили на один рік призводить до зростання ВВП на 9%. Це є реальним для перших трьох років навчання; трирічна освіта робочої сили забезпечує ВВП, що на 27% вищий, ніж за повної неписьменості робочої сили. Віддача подальшого зростання середнього рівня освіти робочої сили зменшується: кожному з трьох наступних років навчання відповідає зростання ВВП приблизно на 4%. Інвестиції в науку є вигідними. Вони гарантують найшвидшу віддачу, закладаючи надійний фундамент для сьогоднішнього й майбутнього прогресу.

Засоби подолання нестачі фінансування освіти.

1. Плата батьків як джерело додаткових надходжень. Незалежні дослідження, свідчать, що батьки платять за «репетиторство» 40-50 млн. грн., «на допомогу школам» та інші потреби – 350-400 млн. грн.

За таких обставин у наданні послуг з освіти відбувається прихована диференціація як в межах одного закладу, так і між навчальними закладами – за майновим станом споживачів освіти. З’являються престижні школи, поліпшені умови навчання в яких формують коштом батьків. Добір батьків з вищими доходами у такі школи здійснюється через особливу систему тестування дітей: для успішної здачі тестових завдань батькам слід оплатити підготовчі заняття, або внести «добровільну пожертву «у фонд школи. Підкреслюємо, що мова йде не про приватні заклади освіти, а про ті, які утримують за рахунок державних коштів. У приватних закладах батьки погодилися платити за освітні послуги і підписали контракт.

Недолік цього засобу полягає у тому, що бідні родини мають менше, або зовсім не мають можливості доплачувати за навчання своїх дітей, тому менші доходи означають зменшення можливостей щодо якісного навчання дітей бідних родин. Якщо є фонди доплати вчителям, то, відповідно, є різниця між якістю надання освіти. Негативним є не різниця в розмірах заробітної платні вчителів різної кваліфікації, а непрозорість критеріїв такої нерівності для споживачів. При подальшій диференціації платоспроможності батьків збільшуватиметься кількість дітей із малозабезпечених родин, батьки яких не можуть сподіватися на надання своїм дітям якісної освіти, не через відсутність у дітей здібностей, а у першу чергу через неспроможність батьків доплачувати за освіту. Таким чином, державна освіта посилюватиме і без того зростаючу соціальну нерівність.

2. Фінансові маніпуляції з бюджетами шкіл. Спроби вийти із ситуації за рахунок роботи з дефіцитним бюджетом можуть бути двох типів. Перше – це намагання пристосуватися до обмежених можливостей шляхом скорочення видатків, збільшення класів, зменшення кількості вчителів. Але такий підхід не є популярним з огляду на прагнення директорів зберегти колективи і заохочувати і без того низькооплачуваних вчителів. Критерій ефективності і якості навчального процесу може бути вагомим чинником для прийняття фінансових рішень лише за умов прозорості бюджетного процесу.

Друге – це спроби використовувати статтю «видатки на енергію та енергоносії» для витрат з інших статей. За рахунок цієї статті