Фінансування освіти з бюджету міста

Легально отримання самостійності нічого не додає школам, не розширює їх прав по розпорядженню ресурсами. Школи абсолютно не вільні маніпулювати своїми бюджетними та позабюджетними коштами. Вони повинні використовувати їх тільки за призначенням, тобто на потреби, визначені кошторисом. Однак, знаходження на самостійному балансі дає можливість директорам шкіл напряму взаємодіяти з органами державної влади, “вибивати” додаткові кошти. Така ситуація ставить рівень фінансування закладів в залежність від особистих відносин між директорами та представниками держадміністрації.

Величина видатків на одного учня в загальній середній освіті по Україні коливається як абсолютних, так і в середніх показниках. Середні величини по окремих областях, містах і сільських районах можна простежити за даними таблиці 2. 15.

 

 

Фактори, що впливають на величину витрат на одного учня, які можна назвати традиційними:

‒чисельність учнів в навчальному закладі, наповнюваність класів;

‒тип закладу;

‒місцезнаходження навчального закладу: в міському, сільському чи гірському районі;

Водночас, на величину вартості утримання одного учня в Україні впливає не тільки співвідношення інфраструктури та чисельності учнів. Оскільки загальна середня освіта фінансується із місцевих бюджетів, які формуються за рахунок податків на доходи громадян і прибутки підприємств, то ця величина залежить і від такого чинника, як:

економічний розвиток району.

Місцеві бюджети можуть бути “багаті” за умови наявності значної кількості діючих підприємств, працюючих громадян. Це дає їм можливість збільшувати фінансування закладів середньої освіти, забезпечуючи не тільки мінімальні обовязкові витрати. Так,, з бюджету Київської міської адміністрації додатково фінансується харчування учнів в загальноосвітніх середніх закладах (програма “Турбота”), випуск підручників тощо.

В загальній сумі видатків на сільські загальноосвітні навчальні заклади стаття заробітної плати (разом з нарахуваннями) складає майже 75 відсотків, а вартість утримання одного учня коливається від 522 до 1321, 25 грн. в рік (при нормативі 838, 87 грн.).

Для порівняння, по середніх школах одного з міських районів в Києві варіація величини видатків на одного учня буде меншою: від 531 до 898, 9 грн. (норматив 599, 49 грн.). Причому найвищі значення спостерігаються – для спеціалізованих шкіл, гімназій та ліцеїв. В таких навчальних закладах, як правило, менша чисельність учнів, оскільки такі заклади призначені надавати більш якісну, поглиблену освіту. Це одразу відображається на загальній величині вартості утримання одного учня в рік.

Об’єктом особливої уваги держави виступають діти з особливими потребами. Для них передбачені більш високі нормативи фінансування. Але реальний обсяг фінансування залишається дуже низьким і недостатнім для підтримки цих категорій дітей.

В звичайних школах передбачено цільове фінансування:

‒малозабезпечених, на харчування яких виплачується 2, 45 грн. на одного учня. Крім того, з місцевих бюджетів на зазначені цілі можуть виділятися ще додаткові кошти;

‒дітям, віднесеним до категорії громадян, що постраждали від Чорнобильської аварії. На додаткове харчування дітям віком 6-10 років призначено 4, 62 грн в день, 10-14 років – 5, 04 грн., 14-18 років – 5, 50 грн.

 

 

 

Багато експертів дотримуються думки, що незадовільний стан освіти в Україні пов’язаний з недостатнім фінансуванням та неефективним використанням ресурсів освіти. Зниження якості освіти призводить до зменшення конкурентноздатності української нації на світовому ринку праці і консервує в суспільстві негативні явища перехідного періоду. Збереження існуючих від радянських часів правил найму і звільнення з роботи, розподілу ресурсів, втручання у зміст викладання, надмірна централізація та відсутність участі бізнесу і громадськості в освітньому процесі пояснюють тим, що школи і громада «не готові», не мають достатньо інтелектуальних і фінансових ресурсів. Дослідження, проведеш у декількох регіонах України, свідчать, що це не відповідає дійсності. Справжньою причиною негараздів в освіті є те, що в управлінні освітою склався порядок формування дефіцитного бюджету, який призводить до низької фінансової дисципліни і розмитості відповідальності за виконання міського бюджету.

Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяють із державного бюджету відповідно до нормативів нарахування на одного учня. Інстанцією, якій делегована функція безпосереднього розподілу бюджетних коштів і контролю за наданням державних послуг з освіти, є районні або місцеві органи влади і управління освітою на місцях.

Існує дисбаланс між обсягом завдань, які висуває держава перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку є тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого – має місце скорочення надходжень на освіту з державного бюджету.

Сьогодні коштів, які виділяє держава для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає на покриття базових статей витрат: зарплата, нарахування на зарплату, енергія та енергоносії. Дефіцит бюджетних коштів, які виділяють щороку на середню загальну освіту в містах України останні