Фінансування освіти з бюджету міста

Європейський досвід показав, що найуспішніше кошти на освіту використовуються тоді, коли вони закріплені за дитиною. Тобто на навчання однієї дитини виділяється певна сума з бюджету. Дитина пішла в школу – ці кошти направляються за нею в цю школу, перейшла в іншу – відповідно, кошти почали находити туди. Таким чином, кожна школа отримує фінансування відповідно до тієї кількості дітей, які в ній навчаються.

Така система дає змогу зробити прозорим шкільний бюджет і сприяє появі здорової конкуренції між школами, а також робить доступнішим навчання у приватних освітніх закладах – адже принаймні частину вартості навчання оплачуватиме держава. Усі ці фактори значно підвищують якість освіти, і ми зараз активно працюємо над тим, щоб такий законопроект був прийнятий.

Щоправда для нормальної роботи такої схеми потрібно, аби школи самі могли розпоряджатися коштами, які вони отримують, а для цього вони повинні бути юридичними особами, мати свої рахунки в держказначействі. Нині ми проводимо експеримент з надання такої фінансової самостійності окремим школам – сподіваємося, його результати будуть вдалими і ми зможемо в подальшому вдосконалити систему фінансування освіти а, отже, й підвищити її якість.

Основними джерелами фінансування закладів освіти державної форми власності є кошти загальнодержавного та місцевих бюджетів, кошти галузей економіки, державних підприємств i додаткові надходження.

Відповідно до прийнятої 27 серпня 2013 року Кабінетом Міністрів постанови “Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися державними та комунальними навчальними закладами”, користування бібліотеками, інтернетом, виготовлення студентських та учнівських квитків, залікових книжок та дипломів, підготовка до вступу до вищих навчальних закладів, складання ЗНО, послуги закладів фізичної культури та спорту, проведення лабораторних занять для студентів у разі, коли такі заняття пропущені без поважних причин – могли стати офіційно оплатними. Однак, вже 13 жовтня поточного року, цю постанову переглянули і виключили деякі пункти.

Зазначене дозволяє визнати необхідність розроблення нових підходів до формування ефективної моделі фінансування освіти в умовах обмеженості фінансових можливостей щодо фінансування сфери освіти. Удосконалення фінансового забезпечення системи освіти необхідно здійснювати за такими напрямами:

‒поступове збільшення асигнувань бюджетів усіх рівнів на функціонування системи освіти;

‒ефективне використання бюджетних коштів на основі удосконалення існуючого механізму фінансування освіти та запровадження постійного моніторингу їx використання;

‒залучення позабюджетних джерел фінансування освіти.

Участь України у Європейському Болонському процесі та потреби науково-технічного розвитку країни ставлять перед країною такі завдання в галузі освіти:

‒якість всіх рівнів освіти має відповідати світовим стандартам;

‒обсяг та рівень підготовки професійно-технічних кадрів повинен повністю забезпечувати виробничий потенціал країни;

‒у фінансуванні освітнього процесу держава має визначити оптимальний баланс між бюджетними та позабюджетними видатками, створивши умови для розвитку недержавної освіти.

Сучасний стан фінансування освіти на місцевому рівні є досить невтішним. Неефективним є розподіл коштів у бюджеті та не відбуваються бажані зміни у використанні нових джерел фінансування даної галузі.

Та все ж подолання кризи у фінансуванні навчальних закладів значно полегшиться у разі створення сприятливої законодавчої атмосфери, яка б допомагала системі освіти не лише виживати, а й розвиватися.

Отже, сучасні умови розвитку України вимагають суттєвого зростання обсягу фінансування освіти як одного із ключових факторів забезпечення економічного зростання держави.

 

 ВИСНОВКИ

 

В Україні державна політика в галузі освіти реалізується відповідно до Конституції України, де проголошено право громадян на освіту та встановлено обов’язковість загальної середньої освіти, а розвиток та доступність забезпечуються державою у дошкільній, повній загальній середній, позашкільній, професійно-технічній, вищій і післядипломній освіті різних форм навчання.

Освітня політика – це діяльність держави щодо забезпечення функціонування та розвитку системи освіти. Розробка освітньої політики будується на всебічному аналізі, метою якого є виявлення і порівняння можливих варіантів політики. Ухвалена освітня політика встановлює пріоритетні напрями для фінансування, управління, планування і контролю системи освіти.

Основну частину видатків місцевого бюджету на освіту складають видатки, спрямовані на фінансування загальноосвітніх шкіл. Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх шкіл здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків. Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються із державного бюджету відповідно до нормативів для території на одного учня. Інстанції, яким делегована функція безпосереднього розподілу бюджетних коштів і контролю за наданням державних послуг з освіти, – районні або місцеві органи влади і управління освітою.

Фінансування закладів дошкільної освіти здійснюється за рахунок коштів: засновника (власника) ; відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів) у розмірі, передбаченому нормативами фінансування; батьків або осіб, які їх замінюють; добровільних пожертвувань і цільових внесків фізичних і юридичних осіб та інших надходжень, не заборонених чинним законодавством. За даними Міністерства економіки України, плата батьків має складати 15-20% загальної вартості дошкільної освіти, але фактично батьківська плата складає 50%.

На сьогодні відповідно до положень Бюджетного кодексу України лише позашкільна освіта