Формування мотивації навчання молодших школярів в умовах особистісно орієнтованої освіти

Основні результати дослідження висвітлено у 7 друкованих працях, з них: 3 статті – у збірниках матеріалів конференцій, 4 статті – у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (224 найменування), додатків. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, з них 166 сторінок основної частини. Дисертація ілюстрована 12 таблицями на 7 сторінках і 15 рисунками на 8 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження проблеми формування мотивації навчання молодших школярів як засобу підвищення успішності та продуктивності їх інтелектуальної праці під час навчання, формулюється об'єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання дослідження, конкретизуються наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, а також подаються відомості про апробацію і впровадження результатів проведеної експериментальної роботи та структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичні засади формування мотивації навчання” розкривається значення мотиваційного компоненту в навчальній діяльності особистості молодшого школяра, аналізуються історичні аспекти піднятої проблеми, співвідносяться поняття мотивів і мотивація, представлені класифікація мотивів навчання, їх функції та етапи становлення, а також вікові особливості мотивації навчання.

З метою реалізації завдань особистісно орієнтованої освіти пріоритетну роль серед основних складових навчальної діяльності (цілемоделююча, мотиваційна, змістова, процесуальна та результативна) необхідно відводити мотиваційному компоненту для підвищення рівня навчальних досягнень учнів молодшого шкільного віку (Ю. Бабанський, Н. Бібік, О. Савченко, В. Онищук). Наявність позитивних мотивів спонукає особистість до якісної, інтенсивної реалізації власних задумів, цілей.

Ще в античну епоху мислителі (Платон, Аристотель, Плутарх, Тацит, Квінтиліан, Сократ) намагались пояснити природу діяння людини в різних життєвих ситуаціях, особливу увагу акцентуючи на особливостях її поведінки під час навчальної діяльності. У середньовічному суспільстві панувала догматична система навчання, яка включала спроби розвитку пізнавальної активності особистості. В епоху Відродження діяння людини розглядаються як такі, що виникли внаслідок її внутрішнього імпульсу, власних міркувань, тому було розпочато вивчення основної мотиваційної суперечності вчинку. В епоху Бароко акцентується увага на “боротьбі мотивів” як рушійної сили вчинків індивіда. Прийняття рішення як особливий принцип мотиваційного компоненту діяння розглядається у XVIII ст. в період Просвітництва. Для XIX – XX ст. характерно дійове визначення вчинку, мотивація трактується як “механізм вибору “певної форми поведінки людини (Р. Болес, Е. Десі, Л. Фестінгер, А. Маслоу та ін.)

В результаті аналізу психолого – педагогічної літератури (І. Джидар'ян, С. Занюк, Д. Кікнадзе, О. Леонтьєв, А. Маркова та ін.) було встановлено, що мотивація навчання – це сукупність мотивів навчання особистості, які визначають її ставлення до пізнавальної діяльності та впливають на результативність функціонування її когнітивних процесів.

У багатьох наукових роботах (М. Алєксєєва, С. Баранов, Л. Божович, Е. Деци, С. Занюк, В. Леонтьєв, І. Маноха, М. Матюхіна. А. Маркова, О. Скрипченко) розкриті види, рівні, особливості мотивів і мотивації навчання особистості. Ці теоретичні матеріали дозволяють класифікувати всі мотиви навчання за модальністю: на позитивні, нейтральні та негативні, (С. Баранов), за особистісною спрямованістю: на зовнішні й внутрішні (Е. Деци).

Крім того велика кількість наукових досліджень присвячена вивченню змісту мотивів навчання школярів (М. Алєксєєва, Л. Божович, О. Скрипченко, Г. Розенфельд) та відповідної класифікації цих мотивів.

У виявлених О. Савченко основних ознаках особистісно орієнтованого навчання підкреслюється значущість мотиваційного компоненту:

зосередження на потребах учня;

діагностична основа навчання;

переважання навчального діалогу;

співпраця, співтворчість між учнями і вчителями;

система вибору і відповідальності;

турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів;

пристосування методики до навчальних можливостей дитини;

стимулювання розвитку і саморозвитку учня.

Особлива увага приділяється вивченню динамічної моделі мотиву (В. Леонтьєв), моделі дидактико – методичної системи формування пізнавальних інтересів молодших школярів (Н. Бібік), моделі виникнення нових мотивів діяльності особистості (А. Маркова). На їх основі було встановлено, що формування мотивації навчання молодших школярів потребує реалізації системного підходу з боку вчителів та шкільного психолога, поетапного конструювання шляхів підвищення ефективності даного процесу.

Результати системного аналізу соціальних, педагогічних, психологічних факторів, які визначають ставлення учнів до навчання, а також факторів, що впливають на потреби та мотиви школярів, проведеного Л. Скрипченко, О. Скрипченко, показали, що виникнення та функціонування мотивів навчання в дітей характеризується динамічністю, пов'язаністю з розвитком їх мотиваційної сфери.

У розділі розкрита специфіка мотивації навчання дітей молодшого шкільного віку з метою визначення провідних напрямків, які забезпечують ефективність функціонування суб’єкт-суб’єктних взаємин між вчителем і учнем, що покладено в основу завдань особистісно орієнтованої освіти. Результати досліджень Н. Головань, І. Дубровіної, М. Дригус, О. Шабаліної, Г. Щукіної свідчать про наявність у більшості учнів цієї вікової категорії широких пізнавальних та соціальних мотивів навчання. Характерна для першокласників орієнтація на зовнішні формальні сторони шкільного життя поступово зникає, а з'являються і до кінця навчання в початковій школі підсилюються навчально – пізнавальні мотиви, мотиви соціального співробітництва.

Таким чином, завдяки аналізу психолого – педагогічної літератури були визначені науково – теоретичні підходи вивчення досліджуваної проблеми, розкриті вікові особливості мотивації навчання молодших школярів, що дало підставу для виокремлення діагностичного, корекційного та стимулюючого етапів структурно компонентної моделі формування мотивації навчання та проведення відповідної експериментальної роботи.

У другому розділі “Стан сформованості мотивації навчання молодших школярів в