Формування мотивації навчання молодших школярів в умовах особистісно орієнтованої освіти

- співпрацювати з батьками, частіше проводити дні відкритих дверей, що дозволить батькам отримати уявлення про навчальні досягнення своєї дитини, самим оцінити її роботу на уроці;

- корекція недостатньої дошкільної мотиваційної готовності (або неготовності) учнів повинна відбуватись не тільки через створення умов для швидкої їх адаптації, але й для компенсації наявних прогалин у знаннях;

- розвивати вольові зусилля школярів, пропонуючи їм цікаві та водночас складні завдання.

Отже, в третьому розділі на основі результатів констатуючого експерименту (описаного в другому розділі) побудована модель формування мотивації навчання, а також розкрито діагностичний та корекційний етапи її впровадження в педагогічну діяльність. Стимулюючий етап, який розглядається нами як найбільш дієвий по відношенню до інших складових загальної моделі, предметно описується в четвертому розділі.

Четвертий розділ: “Експериментальна перевірка ефективності функціонування структурно-компонентної моделі формування мотивації навчання молодших школярів в умовах впровадження особистісно орієнтованої освіти” присвячено аналізу та доведенню взаємодії та взаємовпливу основних етапів структурної моделі та шляхів технологічного забезпечення її функціонування. Пріоритетним завданням стимулюючого етапу побудованої моделі (див. рис. 1) є формування в учнів пізнавальних мотивів, що спрямовують активність школярів на змістові та процесуальні сторони навчання.

З метою підвищення ефективності реалізації педагогічної діяльності, що стимулює виникнення в учнів пізнавальних мотивів, були запропоновані наступні технологічні прийоми:

1) Прийом “захоплення кінцевим результатом діяльності”, в основу якого покладена концентрація уваги особистості школяра на продукт діяльності, який би відповідав тому зразку, що собі уявляє учень, або той, що запропонував для наслідування вчитель. Реалізація даного прийому відбувається через “проходження” учнем мобілізуючого етапу (мета якого актуалізувати, цілеспрямувати потребу в отриманні бажаного результату), практичного етапу (безпосереднє виконання роботи) та підсумкового етапу (встановлення відповідності даного результату зразку) ;

2) Прийом “Вільний вибір завдань та способів їх виконання” дає можливість не тільки проявити творчі здібності, виконати завдання легші за змістом тощо, але й поступово наблизити учнів до роботи над складнішими завданнями. Вибір учнями завдання та способу його виконання зумовлений попередніми їх досягненнями або невдачами: отримання негативного результату приводить до пошуку в майбутньому легших вправ, задач, прикладів, а позитивного – важчих.

3) Прийом “Зіткнення мотиваційних тенденцій” спрямований на розвиток волі школярів. В основу цього прийому покладено моделювання спеціальних ситуацій, які наштовхнуть особистість учня на відстоювання своєї позиції. На шляху до отримання загальноприйнятого рішення кожна дитина аналізує власну концепцію щодо піднятого питання, і якщо переконується у своїй неправоті, приймає думку інших або знаходить свій спосіб розв’язання проблемної ситуації та аргументує його всім.

4) Гумористична релаксація особливо важлива під час проведення уроків у початковій школі, оскільки надає можливість учням зняти напруженість, у ненав’язливій та непрямій формі зрозуміти на негативні риси характеру членів класного колективу, створити сприятливі психологічні умови для подальшої інтелектуальної роботи.

5) Успішна реалізація прийому “Позитивний аналог у минулому” передбачає створення сприятливих умов для формування в свідомості учнів оптимістичної позиції через концентрацію уваги школярів на їх досягнення у минулому. Таким чином, у дітей з’являється бажання вирішувати ще складніші проблемні ситуації, розв’язувати важчі задачі тощо.

6) Застосування прийому “Обмін позиціями “вчитель-учень” сприяє активізації уваги дітей на особливостях викладання програмного матеріалу вчителем, прагненню здобути максимум знань з метою репрезентації своїх можливостей серед однокласників.

Охарактеризовані прийоми розгортають перспективу для внутрішньої стимуляції пізнавальних мотивів у школярів через створення сприятливих зовнішніх умов.

Четвертий етап структурно-компонентної моделі є підсумковим, оскільки на ньому співвідносяться нові показники сформованості мотивації та рівня успішності навчання молодших школярів.

У цьому розділі також описані результати формуючого експерименту, який проводився протягом 1998 – 2001 навч. р. р. Для цієї роботи було виділено два класи: експериментальний (32 учні) та контрольний (29 учнів), які характеризувались приблизно однаковими якісними, кількісними показниками за підсумками констатуючого зрізу.

Упродовж формуючого етапу дослідження педагогами в роботі з дітьми експериментального класу впроваджувалась структурно – компонентна модель формування мотивації навчання молодших школярів. Із урахуванням рівнів сформованості мотивації навчання досліджуваних створювались умови для зміцнення, актуалізації, корекції наявних мотивів в учнів. Особливе значення приділялось:

Підбору дидактичних завдань, які дозволяли викликати інтерес до змісту навчального матеріалу.

Такому поєднанню структурних елементів уроку, яке б забезпечувало виникнення інтересу до процесуального аспекту навчання.

Відведенню особливого значення творчим та неоднотипним завданням.

Підтримці успіхів дітей в навчанні та на основі цього активізації потенційних можливостей учнів.

Аналіз результатів формуючого експерименту довели його ефективність, про що свідчить суттєве підвищення рівнів сформованості мотивації навчання молодших школярів експериментального класу (див. таблицю 2).

 

Таблиця 2

Якість сформованості мотивації навчання в учнів експериментального та контрольного класів до експерименту і після експерименту

 

Класи

 

Кількість учнів з вище середнього та високим рівнем мотивації Експерименталь-

ний ефект

До експерименту Після експерименту

абс. у% абс. у% абс. у% 

Контрольний (29 уч.)

17 58, 6 19 65, 51 2 6, 91

Експеримен. (32 уч.)

18 56, 2 27 83, 75 9 27, 55

 

Отримані результати