Формування оптимальної структури капіталу підприємства на ТОВ "ХЗ ПТУ"

Таким чином, на збільшення рентабельності власного капіталу у 2006 та 2007 роках зміна ресурсовіддачі вилинула позитивно.

3) за рахунок зміни за рахунок коефіцієнту фінансової залежност

 

 Як видно з розрахунків, на зміну рентабельності власного капіталу у 2006 та 2007 роках зміна коефіцієнту фінансової залежності вилинула позитивно.

Незважаючи на наявність позитивних змін у рентабельності власного капіталу підприємства, необхідно розробити організаційно-економічні заходи, що спрямовані на подальше зростання даного показника у абсолютному значенні. Така ситуація вимагає від керівництва впровадження ряду заходів, застосування нових систем та методів, які спрямовані на максимізацію прибутку та оптимізацію структури капіталу.

Формування структури джерел фінансування – це складний процес, що залежить від потужності кожного джерела в різні періоди часу, фінансового стану й перспектив розвитку підприємства, а також кон'юнктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу й структури капіталу для фінансування проектів, а саме:

-яким повинне бути співвідношення постійних і змінних видатків на виробництво;

-яким чином у перспективі буде формуватися основний та оборотний капітал;

-яким повинне бути співвідношення власного, акціонерного й позичкового капіталу;

-при якому співвідношенні фінансових ресурсів, які направляються на фінансування інвестиційного проекту, доходи від його реалізації будуть найбільшими.

Найчастіше для вирішення цих проблем використовується ефект фінансового важеля.

Структура інвестиційного капіталу пов'язана зі співвідношенням позикового й власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно із власним капіталом має підприємство, тим вищий його фінансовий важіль.

Крім того, у тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигід від інвестицій, які здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує відсоток за кредит, фінансовий важіль є позитивним. Якщо прибутковість від інвестицій не перевищує відсоток по позичковим коштам, фінансовий важіль є негативним. У випадках, коли інвестиції приносять дохід, що дорівнює відсотку за кредит, фінансовий важіль є нейтральним.

Інакше кажучи, позичаючи, інвестор одержує більші доходи, до тих пір поки віддача від позичених коштів більша за відсоток, який необхідно сплатити за ці кошти. Таке зростання чистих доходів називають ефектом фінансового важеля.

Властивість фінансового важеля полягає в тому, що виникає можливість використовувати інвестиційний капітал, який отриманий у борг під фіксований відсоток, який приносить прибуток більший, чим відсоток за кредит.

Ідею фінансового важеля формально можна представити, використовуючи такі умовні позначки:

Пr – прибуток після виплати податків;

Е – власний капітал;

У – довгострокова заборгованість;

і – відсотки з довгострокової заборгованості;

R – ставка прибутковості власного капіталу;

r – ставка прибутковості інвестованого капіталу (власний капітал + довгострокова заборгованість).

Використовуючи наведені позначення, ставку прибутковості власного капіталу можна представити так

 

Представимо чистий прибуток через її складові:

 

Пr = (Е + В)  r – В  i, (3.3)

 

де (Е + В)  r – прибуток на всю суму інвестованого капіталу; 

В i – процентні платежі за непогашені частки довгострокового боргу з урахуванням податку.

Використовуючи наведене визначення чистого прибутку, ставка прибутковості власного капіталу має такий вид:

 

 Дане вираження відображає ефект фінансового важеля, що представлений позитивною величиною, тобто відношенням позичкового капіталу й власного капіталу, помноженого на різницю між прибутком від чистих активів і вартістю оплачених відсотків по кредитах з урахуванням податку. Таким чином, завдяки притягнутим коштам (В), прибутковість власного капіталу зросте за умови, якщо r > і.

З огляду на інтереси власників, підприємствам необхідно мати реальну можливість оптимізації структури інвестиційного капіталу за рахунок вибору такого її варіанта, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів і мінімізується фінансовий ризик.

У зв'язку із цим, потрібно вміти визначати оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів, тобто визначати, якою має бути частка позикових коштів з урахуванням ризику. Для цього як критерій оптимізації структури капіталу використовується співвідношення "рентабельність-фінансовий ризик" (). Для визначення використовується формула

 

деР – річна величина прибутку від проекту до оподатковування й виплати відсотків;

БК – величина боргового капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій;

ВК – величина власного капіталу, спрямованого на фінансування інвестицій;

r – середня ставка відсотку по позиковим коштам, коефіцієнт;

rf – безризикова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефіцієнт;

t – ставка податку й інших відрахувань із прибутку (коефіцієнт).

Вважається оптимальним варіант структури капіталу, у якому показник  буде мати найбільше значення ( → mах).

Також при оцінці оптимального варіанта структури інвестиційного капіталу, рекомендується використовувати показник строку окупності (РР), що визначається по формулі:

 

деІ – потреба в капіталі із всіх джерел фінансування.

 

При визначенні оптимальної структури капіталу необхідно дотримуватися наступних етапів аналізу:

-оцінюється загальна потреба в капіталі незалежно від можливих джерел фінансування;

-визначається максимально можлива частка власного капіталу в загальній сумі коштів, спрямованих на фінансування довгострокових інвестицій;

-розраховується показник "рентабельність - фінансовий ризик" для всіх варіантів структури інвестиційного капіталу;

-розраховується швидкість повернення інвестованого капіталу;

-у межах між найбільшою часткою власного капіталу і його нульовим рівнем у загальному обсязі