Форми і методи соціальної роботи з сім’єю, у якій є діти з девіантною поведінкою

Освітній напрямок включає допомогу батькам у навчанні і вихованні. Допомога у навчанні спрямована на формування педагогічної культури батьків та їх освіту. Допомога у вихованні здійснюється шляхом створення спеціальних виховних ситуацій з метою зміцнення виховного потенціалу сім'ї. Даний напрямок заснований на використанні педагогічної моделі допомоги сім'ї.

Психологічний напрямок включає соціально-психологічну підтримку і корекцію, грунтуючись на психологічній і діагностичній моделях. Така підтримка з позиції соціального педагога спрямована на формування сприятливої психологічної атмосфери в сім'ї. Надання підтримки в союзі з психологом стає найбільш ефективним, корекція відносин здійснюється в тому випадку, коли в сім'ї спостерігаються факти психологічного насильства над дитиною (образа, приниження, зневажання її інтересами і потребами).

Посередницький напрямок містить наступні компоненти: допомога в організації, координацію та інформування. Допомога в організації полягає в організації сімейного дозвілля (включення членів сім'ї в організацію й проведення свят, ярмарків, виставок і т. д.). Допомога в координації спрямована на встановлення і актуалізацію зв'язків сім'ї з різними відомствами, соціальними службами, центрами соціальної допомоги і підтримки. Допомога в інформуванні спрямована на інформування сім'ї з питань соціального захисту. Даний напрямок заснований на використанні медичної і соціальної моделі.

Працюючи з сім'єю, соціальний педагог виступає, як правило, у трьох ролях: радник, консультант, захисник. Радник – інформує родину про важливість і можливість взаємодії батьків і дітей у сім'ї, розповідає про особливості розвитку дитини, дає педагогічні поради щодо виховання дітей. Консультант – консультує з питань сімейного законодавства, питань міжособистісної взаємодії в сім'ї, роз'яснбє батькам способи створення умов, необхідних для нормального розвитку і виховання дитини в сім'ї. Захисник – захищає права дитини у випадку, коли доводиться зіштовхуватися з відчуженістю батьків від процесу виховання дітей.

У практиці соціально-педагогічної роботи з сім'єю використовуються, в основному, дві форми роботи, короткострокова і довгострокова. Серед короткострокових форм виділяють кризоінтервентну і проблемно-орієнтовану модель взаємодії. Кризоінтервентна модель роботи з сім'єю припускає надання допомоги безпосередньо у кризових ситуаціях, які можуть бути зумовлені змінами у природному життєвому циклі сім'ї або випадкових травмуючих обставинах. Проблемно-орієнтована модель спрямована на вирішення конкретних практичних завдань, заявлених і визнаних сім'єю, тобто в центрі цієї моделі перебуває вимога, щоб фахівці, які надають допомогу, концентрували зусилля на тій проблемі, яку сім'я усвідомила і над якою вона готова працювати. Дана модель пропонує вирішувати проблему спільними зусиллями, робота протікає у дусі співробітництва з акцентом на стимулювання можливостей членів сім'ї у вирішенні їх власних труднощів. Успішне вирішення проблеми створює позитивний досвід для вирішення наступних проблемних ситуацій самостійно.

До довгострокових форм роботи відноситься соціально-педагогічне патронування і нагляд. Консультативна робота і освітній тренінг є універсальними, оскільки використовуються як у короткострокових, так і у довгострокових формах роботи.

Діагностика сім'ї є постійним компонентом у діяльності соціального педагога, на якому грунтується система допомоги і підтримки сім'ї. Проведення діагностичних процедур вимагає дотримання ряду принципів: комплексності, об'єктивності, достатності, послідовності і т. д. Не слід розширювати діагностику, якщо для того немає необхідних показів. Нове дослідження може бути розпочато лише на основі аналізу попередньої діагностичної інформації. Варто починати з первинної діагностики скарг батьків, а далі, вивчивши обгрунтованість цих скарг, виявити причини зазначених порушень.

 

 

Прогресуюча тенденція безперервного зростання різних виявів девіантної поведінки, їх об'єктивність і неминучість ставлять перед суспільством, конкретною соціальною службою і соціальним педагогом у якості основних завдань пошук форм, методів і технологій роботи з дезадаптованими дітьми, концентрацію зусиль, направлених як на реабілітацію дитини, так і, що більш необхідно, на попередження відхилень від соціальних норм, тобто усунення умов, які прямо або опосередковано чинять негативний вплив на вчинки і дії неповнолітнього. Тому в науці і практиці набули широкого поширення дві основні технології роботи з дітьми девіантної і делінквентної поведінки – профілактична і реабілітаційна.

Профілактика – це сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, направлених на попередження, усунення або нейтралізацію основних причин і умов, які викликають різного роду соціальні відхилення в поведінці дітей.

Під профілактикою в соціальній педагогіці розуміються передусім науково обгрунтовані і своєчасно зроблені дії, направлені на:

запобігання можливим фізичним, психологічним або соціокультурним обставинам у окремої дитини або неповнолітніх, які входять до груп соціального ризику;

збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я дитини;

сприяння дитині у досягненні нею соціально значущих цілей і розкриття її внутрішнього потенціалу.

Власне термін «профілактики» звичайно асоціюється із запланованим попередженням певної несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати небажані наслідки.

Оскільки соціальні відхилення можуть бути викликані різними причинами і обставинами, можна виділити декілька типів профілактичних заходів:

нейтралізуючі;

компенсуючі;

попереджаючі виникнення обставин, які сприяють соціальним відхиленням;

усуваючі ці обставини;

контролюючі проведення профілактичної роботи і її результатів.

Ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена тільки при умові обов'язкового включення наступних складових:

спрямованість на викорінення джерел дискомфорту як у самій дитині, так і в соціальному і природному середовищі, і водночас на створення умов для набуття неповнолітнім необхідного досвіду для розв'язання виникаючих перед ним проблем;

навчання дитини