Форми і методи соціальної роботи з сім’єю, у якій є діти з девіантною поведінкою

Четвертий – зріле самовиховання, реалізація потреби у самовдосконаленні.

Послідовне проходження всіх етапів дозволяє сформувати роль дитини, яка соціально схвалюється. [4, с. 315]

У кожному конкретному випадку ми маємо неповторне поєднання рис, якостей, властивостей особистості і мотивів її суспільно-небезпечної поведінки, але у кожній індивідуальності завжди є щось загальне, типове, що визначає факт відхилення від соціальної норми. Знання цього загального і типового в духовному світі неповнолітнього може надати допомогу вихователеві. Впливаючи на емоційну, вольову, раціональну сторони духовного світу дитини, треба пам'ятати, що основа його позитивних рис – це правильно сформований світогляд. Саме в підлітковому і юнацькому віці складаються у вигляді системи більш або менш стійкі уявлення про навколишній світ, про суспільні вимоги, виражені у правових і моральних нормах. Молода людина, яка освоїла ці норми, стає послідовною у виборі позитивних цілей і планів, свідомо протиставляючи свої вчинки, свій образ думок і засвоєну систему цінностей чужим суспільству уявленням, поглядам і діям, вона може краще розібратися у складних життєвих ситуаціях, бачити суспільну значущість своїх вчинків і ніколи не переступає рамок, встановлених суспільними нормами.

Важливою технологією роботи соціального педагога з дезадаптованими дітьми є їх реабілітація. Розгляд проблеми реабілітації в методичному і теоретичному плані дозволяє визнати неоднозначність її визначень.

Реабілітація може розглядатися як система заходів, направлених на вирішення завдань досить широкого діапазону – від прищеплення елементарних навичок до повної інтеграції людини в суспільстві. Реабілітація може розглядатися і як результат впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції. На відміну від адаптації, яка трактується як пристосування з використанням резервних можливостей організму, реабілітація розуміється як відновлення, активізація. У процесі реабілітації компенсаторний механізм використовується для подолання існуючої вади, а у процесі адаптації – пристосування до неї. Отже, реабілітація – це система заходів, які мають на меті повернення дитини до активного життя в суспільстві і суспільно корисної праці. Цей процес є безперервним, хоч і обмежений тимчасовими рамками.

Потрібно розрізняти різні види реабілітації: медичну, психологічну, педагогічну, соціально-економічну, професійну і побутову.

Медична реабілітація направлена на повне або часткове відновлення або компенсацію втраченої функції організму або на можливе сповільнення прогресуючого захворювання. Психологічна реабілітація спрямована на психічну сферу дитини і має на меті подолання у свідомості дитини з девіантною поведінкою уявлення про його непотрібність і нікчемність як особистості. Професійна реабілітація передбачає навчання або перенавчання дитини доступним для нього формам праці, пошук робочого місця з полегшеними умовами праці і скороченим робочим днем. [31, c. 26] Побутова реабілітація передбачає надання підлітку нормальних умов життя.

Соціальна реабілітація – це процес відновлення здатності дитини до життєдіяльності у соціальному середовищі, а також самого соціального середовища і умов життєдіяльності особистості, які були обмежені або порушені з якихось причинах. Під соціально-економічною реабілітацією розуміють комплекс заходів, націлених на забезпечення дитини належними йому грошовими виплатами, захист його законних інтересів і прав [13, с. 88].

Соціально-педагогічна реабілітація – це система заходів виховного характеру, направлена на формування особистісних якостей, важливих для життєдіяльності дитини, її активної життєвої позиції, що сприяє її інтеграції у суспільство, на оволодіння необхідними вміннями і навичками самообслуговування, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві, на отримання необхідної освіти.

Соціально-педагогічна реабілітація дітей з девіантною поведінкою реалізовується, як правило, у спеціалізованих установах, які називаються реабілітаційними центрами. Завданнями таких установ є:

профілактика бездоглядності, бродяжництва дезадаптованих дітей і дітей;

медико-психологічна допомога дітям, які з вини батьків або у зв'язку з екстремальною ситуацією (в тому числі фізичного і психічного насильства, небезпечних умов мешкання і ін.) потрапили у скрутну життєву ситуацію;

формування позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з навколишніми людьми;

виконання піклувальних функцій по відношенню до тих, хто залишився без піклування батьків або коштів для існування;

психологічна і педагогічна підтримка, яка сприяє ліквідації кризових станів особистості;

сприяння поверненню у сім'ю;

забезпечення можливості отримати освіту, нормально розвиватися;

турбота про подальше професійне і побутове влаштування. [31, c. 28]

Інакше кажучи, основна мета діяльності таких установ – соціальний захист і підтримка дітей, їх реабілітація і допомога в життєвому самовизначенні. У таких установах соціально-педагогічна реабілітація включає три основних етапи: діагностика, створення і реалізація реабілітаційної програми і постреабілітаційний захист дитини.

Реабілітаційна програма створюється індивідуально для кожної дитини і включає основні елементи: мету, задачі, методи, форми, засоби, етапи діяльності. Основною метою реабілітаційної програми є формування і корекція етичних цінностей особистості, допомога дітям у набутті навичок комунікативного спілкування. Постреабілітаційний захист передбачає допомогу дитині після її виходу з реабілітаційного центру у відновленні гармонійних відносин з сім'єю, друзями, шкільним колективом шляхом регулярного патронажу і корекції виникаючих конфліктів.

При побудові соціально-педагогічної реабілітаційної програми роботи з дітьми девіантної поведінки як базові враховуються наступні положення.

1. Опора на позитивні якості неповнолітнього. Для соціального педагога є неприпустимим категоричне засудження дитини, яка має відхилення в поведінці, висловлювання похмурих прогнозів. Необхідно слідувати шляхом створення для нього «ситуації успіху», уміти знайти позитивне в поведінці дитини,