Головна функція економіки

Поряд з приватною власністю існують колективна і державна власність. У Конституції України як про окрему форму йдеться про комунальну власність, тобто власність адміністративно-територіальної одиниці, а про колективну власність взагалі не згадано. З цим можна погодитися, виходячи з того, що власність кооперативів, товариств, акціонерних товариств за своєю природою є приватною власністю, оскільки припускає володіння, розпорядження, користування в інтересах частини суспільства, відокремленої групи індивідів.

 

 

Наявність різних форм власності і їх співвідношення в межах певного історичного типу зовсім не означає застиглості цих відносин. На базі подальшого розвитку продуктивних сил, а він відбувається постійно, має місце і розвиток відносин власності, які є суспільною формою продуктивних сил.

Його загальний напрям обумовлений двома вирішальними моментами:

зростанням у суспільному виробництві ролі особистого фактору і, перш за все, його творчої складової;

гальмівним характером тих негативних рис приватної капіталістичної власності, які призводять до соціальних конфліктів.

Саме внаслідок цього в сучасних умовах відбувається розвиток відносин власності. Він знаходить свій вираз в певних процесах.

1. Посилюється процес усуспільнення засобів виробництва, що, у свою чергу, часто приводить до помітного розповсюдження колективної форми власності і до певного «розмивання» особистої власності великих власників.

2. Відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва веде до виникнення протилежності економічних інтересів роботодавця і найманих робітників. Це може призвести і призводить до гострих конфліктів, які заважають ефективному використанню засобів праці. Пошук шляхів зменшення гостроти цих конфліктів відбувається у різних напрямках, але вирішальним, таким, що визначає певну тенденцію сучасного розвитку відносин власності, виступає зменшення ступеня відокремленості виробника від засобів праці.

3. Напрям посилення усуспільнення власності відображає і розвиток державної форми власності. Це знаходить свій вираз, перш за все, у зростанні державного сектору економіки і, як наслідок, поширенні державної форми власності.

Розвиток відносин власності в сучасних умовах тісно пов'язаний і з удосконаленням юридичної форми їх прояву. Особливо це актуально для країн з перехідною економікою, які переходять на ринкову форму організації суспільного виробництва.

Відносини власності, з огляду на їх юридичну форму, знаходять свій вираз у великому розмаїтті нормативних документів різного рівня. В Україні право власності, фіксує перш за все, Конституція нашої держави. Крім того, серед значної кількості різних правових норм, як правило, виділяють той законодавчий акт, який формує базові принципи функціонування відносин власності.

З удосконаленням правової форми відносин власності виключно важливу роль відіграє вибір оптимальної форми організації господарювання. Остання полягає в різноманітних важелях, стимулах, методах і способах організації функціонування господарюючих одиниць незалежно від конкретної форми власності.

Виняткове значення відносин власності та їх розвиток вимагають постійної уваги до аналізу змін, які відбуваються в процесі реалізації цих відносин. Це обумовлює необхідність вивчення цієї важливої категорії.

А оскільки вона є багатогранною, то в її вивченні можна виділити принаймні три таких важливих аспекти:

соціальний аспект, який акцентує увагу на ролі відносин власності в соціальному розвитку суспільства й у формуванні його структури, яка може складатись з різноманітних елементів, прямо пов'язаних з власністю. Прикладом може бути поділ населення на заможних, незаможних, а також на класи, верстви, страти і т. ін.

морально-етичний аспект, який передбачає вивчення процесу формування в людей певними соціальними інститутами відношення до об'єктів власності. Найбільш виразним показником цього може бути, наприклад, така могутня інституція, як церква. В ідеалі вона є прихильником аскетизму й обмежує об'єкти власності (знов-таки, в ідеалі) тільки тим, що необхідно для фізичного існування людини та ії служіння богові;

економічний аспект. Він є визначальним, бо розкриває суть цієї категорії, що реалізується у взаємовідносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ, а саме без цього неможливе суспільне виробництво, неможливий обмін речовин між людиною і природою, отже, неможливим є саме життя.

 

 

Натуральне виробництво – це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.

В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки:

1) господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць. До розкладу первіснообщинного ладу і виникнення першого великого поділу суспільної праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в суспільстві (общині) ;

2) кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім’ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх;

3) засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними