Головна функція економіки

Економічні відносини – базис суспільства, соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні та інші відносини – його надбудова. Розвиток економічних відносин визначає в кінцевому підсумку еволюцію надбудовних відносин. Водночас вони загалом або окремі їх елементи (політичні, правові та інші відносини) справляють зворотний вплив на зміни економічних відносин. На певному етапі еволюції суспільства вирішальну роль можуть відігравати як окремі базисні, так і окремі надбудовні відносини. Так, для трансформації існуючої в Україні економічної системи необхідно спершу радикально змінити економічну політику і право власності, прийняти науково обґрунтовані стабільні юридичні закони, які створюють умови для розвитку відносин економічної власності.

 

 

Організаційно-економічні відносини – це відносини проміжні між техніко-економічними та виробничими відносинами (або відносинами економічної власності) і є організаційною формою розвитку продуктивних сил. Такі відносини можуть або сприяти розвиткові продуктивних сил, або гальмувати їх.

Організаційно-економічні відносини – відносини між людьми з приводу організації виробництва (у тому числі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання) матеріальних благ і послуг, вивчення ринку, обміну досвідом та ін.

Основними елементами організаційно-економічних відносин є менеджмент, маркетинг, обмін виробничим досвідом, організація різних систем заробітної плати, діяльності різних типів бірж (фондової, товарної, біржі робочої сили), організація банківської, бюджетної системи тощо. В межах кожного елементу можна виокремити такі етапи: прийняття рішень на основі збору та систематизації інформації; перетворення рішення на різні форми команд та контроль за його виконанням; аналіз ефективності прийнятих рішень та його коригування у майбутньому в разі необхідності.

Сферою організаційно-економічних відносин є відносини між людьми з приводу створення організації, формування її структури, системи управління тощо.

 

 

Власність – це суспільні відносини, які визначають спосіб привласнення різних речей, можливість отримання вигоди від користування ними, характер реалізації певних інтересів. Власність має дві сторони – об’єктивну (визначає її економічний зміст) та суб’єктивну (свідомо формується людьми).

Об’єктивний (економічний) зміст власності, передусім, визначається умовами її виникнення. Вони пов’язані з об’єктивною обмеженістю економічних благ. Тільки коли виникає обмеженість, з’являється інтерес до власності. У цьому разі виникає необхідність подолати відчуження блага шляхом його привласнення і одночасно заборонити користуватися ним іншим людям. Оволодіння благом може здійснюватися шляхом витрачання трудових зусиль або загарбництвом. У такому випадку виникають відносини між людьми, коли панівним стає контроль над речами. Метою володіння є користування речами, тобто отримання від них якогось корисного ефекту. Цінність володіння визначається ступенем обмеженості та відтворення благ. Більш рідкісні блага обмежують доступ до них, тим самим потребують додаткових витрат на їх привласнення, що означає зростання цінності прав користування, розпорядження та володіння. Отже, поняття «власність» охоплює сукупність відносин між людьми, їх можливості щодо речей, які трапляються в природі, певною мірою обмежені.

Об’єктом власності можуть бути: ресурси, речі, добро, продукт, товар, гроші, капітал, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін. Характер об’єкта обумовлює спосіб його використання і багато в чому визначає особливості відносин між суб’єктами. Так, привласнення землі має специфіку порівняно з володінням споживчим майном (одягом, автомобілем та ін.). А власність на капітал відтворює особливі економічні, соціальні та політичні відносини.

Економічний зміст власності визначається тим, що користування, володіння, розпорядження речами залежить від певного рівня розвитку продуктивних сил суспільства і не може бути змінено за бажанням людей чи держави. Коли ж суспільна власність впроваджується директивними способами, як це, наприклад, робилося за часів радянської влади, економіка перестає бути ефективною. Економічний зміст власності відтворюється через усю систему економічних відносин і визначає характер виробництва (тобто яким способом будуть поєднані ресурси), розподілу (яка частина і в якій формі буде отримана учасниками виробництва), обміну (буде це натуральна чи товарна форма) та споживання (індивідуальне чи спільне).

Якщо існує обмеженість благ, значить суб’єкти в процесі привласнення повинні якимось чином їх відокремити (уособити). Це робиться шляхом усвідомлених дій, які закріплюються через традиції, табу, правила, норми моралі і норми права. Не завжди економічний зміст власності регламентується через правові норми. Так, людина може бережливо ставитися до чужого майна не через те, що боїться кримінальної відповідальності, а тому, що це відповідає її моралі, правилам нормальної поведінки. Тобто відносини власності можуть бути закріплені як державою у вигляді законів, судових рішень, так і у вигляді неписаних правил, традицій. Однак надійніше відносини власності забезпе-чуються силою держави, бо вона має більш вагомі засоби її охорони.

 

Юридична форма власності може стати фактором, що стимулює чи гальмує розвиток економічних відносин. Часто без правового акта стає неможливим вирішення економічних проблем. Так, перехід до ринкових відносин у перехідній економіці України був би неможливим без встановлення права приватної власності.

Власність як економічна категорія по суті є приватною власністю. Це історично перша форма привласнення, яка й забезпечила становлення економіки як особливої сфери життєдіяльності людей.

Індивідуалізація людини, поява економіки нерозривно