Головна функція економіки

Основні засоби реалізації інтересів особистих (приватних) є зростання індивідуальних доходів за рахунок заробітної плати в умовах найму; колективних, групових – виступає накопиченням колективного багатства, максимізація прибутку, фонду заробітної плати; державних (суспільних) є державна підприємницька діяльність, зростання економічної ефективності суспільного виробництва і національного доходу.

Сутність економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Наприклад, інтереси конкретних суб'єктів економічних відносин (покупця і продавця, найманого працівника і підприємця і т. д.) не завжди збігаються. З іншого боку, особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства, на якому він працює.

Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їх узгодження, співвідношення та пріоритетності, що є важливою передумовою підпорядкування їх досягненню кінцевої мети суспільного виробництва і підвищення ефективності функціонування всієї економічної системи.

 

 

Економічні ресурси – це сукупність ресурсів, які використовуються в господарській діяльності для виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ, задоволення зростаючих потреб населення.

Економічні ресурси поділяють на природні (сировинні, геофізичні), трудові, капітальні (основні фонди), оборотні засоби (матеріали), фінансові, інформаційні.

Економічні ресурси – речові та особисті фактори виробництва, які використовують для виробництва товарів і послуг.

Важливим фактором, від якого залежить обсяг виробництва, є економічні ресурси, якими володіє суспільство.

Економічні ресурси поділяють на чотири основні групи:

1. Природні ресурси. Це наявна в природі земля, її надра, земельні угіддя, водні багатства та водна енергія. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні або відновлювані і не відновлювані.

2. Матеріальні ресурси створені працею людей. Це всі створені людьми засоби виробництва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального виробництва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці – це все те, на що спрямована діяльність людини – сировина, матеріали. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних – будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. Трудові ресурси. До них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу «живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. Фінансові або інвестиційні ресурси. Фінансові ресурси – це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у виробництво. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання.

Значимість окремих видів ресурсів змінюється залежно від зміни технології виробництва. Так, в умовах ручного виробництва головна роль належала трудовим ресурсам, в умовах машинного – матеріальним. В умовах НТР, коли відбувається перехід до маловідходних і безвідходних технологій, зростає роль інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

 

 

Чинники або фактори виробництва – це ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг.

Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.

Праця – це доцільна діяльність людини, спрямована на перетворення речовини природи з метою задоволення своїх потреб. Інакше кажучи, мета праці – одержання конкретного результату – продукту чи послуги. Продуктивною працею можна назвати будь-яку працю, за винятком тієї, котра не досягає поставленої мети, а отже, й не створює жодної корисності. Людина, що здійснює працю, – це робоча сила, тобто сукупність інтелектуальних, фізичних і духовних здібностей, що реалізуються в процесі виробництва певних корисностей.

Робоча сила – найактивніший і найдинамічніший чинник виробництва. Будь-яка система машин, рідкі земельні ресурси залишаються потенційними чинниками, поки їх не пустить у хід людина. Без людської праці ресурси не працюватимуть.

Разом із тим робоча сила – чинник виробництва, ефективний лише у сукупності з речовинними чинниками – предметами та засобами праці. Предмет праці – це, насамперед, речовина природи, на яку спрямована праця людини. Особливе місце тут посідає земля. Земля – головний засіб виробництва в сільському господарстві, комора корисних копалин для людей, джерело життя усього живого на планеті. Можна стверджувати, що у певному сенсі існують лише два чинники виробництва – природа і людина.

Інший речовинний чинник виробництва – засоби праці, те, чим людина діє на предмети праці. Головне місце серед засобів праці посідають знаряддя праці – сучасні верстати, машини, устаткування та їхні системи. Речовинні чинники прийнято називати засобами виробництва, а разом із робочою силою – продуктивними силами суспільства.

У ринковій системі робоча сила, засоби виробництва перетворюються на об'єкт купівлі-продажу, тобто на капітал.

Сучасні засоби виробництва – це накопичені знання, упредметнена інформація. Бурхливий розвиток інформатики, що поєднує