Головна функція економіки

між продуктивністю праці і зарплатою;

між доходам и і витратами;

між інвестиціями і заощадженнями;

кредитно-грошові пропорції;

між імпортом та експортом продукції тощо.

 

 

Галузева структура економіки виражає пропорції розвитку окремих галузевих секторів, груп галузей, міжгалузевих комплексів, галузей, підгалузей, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки.

За традиційним підходом виділяють галузі, підгалузі, міжгалузеві комплекси тощо. Особливими галузевими пропорціями, що обумовлюють темпи структурних зрушень в економіці і які певною мірою можна віднести також до відтворювальних пропорцій, є співвідношення між галузями матеріального виробництва та галузями, які забезпечують їх функціонування. Забезпечувальні галузі називають інфраструктурою.

Інфраструктура існує двох типів:

виробнича інфраструктура охоплює галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво (транспорт, зв'язок, шляхове господарство, енерго-, газо-, водопостачання, природоохоронні споруди тощо) ;

невиробнича інфраструктура охоплює галузі, які опосередковано пов'язані з виробництвом (загальна і професійна освіта, охорона здоров'я тощо).

Основу сучасної галузевої структури національної економіки становлять макропропорції між галузевими секторами економіки, тобто між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

 

 

Територіальна структура економіки відображає розміщення вироб-ництва та інфраструктури в окремих територіальних (регіональних) утвореннях (системах), шо характеризуються певними умовами: наявністю корисних копалин та сировинної бази (природних ресурсів), природнокліматичними умовами, географічним розташуванням, культурними традиціями, демогра-фічними та іншими умовами.

Територіальну структуру економіки детермінує територіальний поділ праці, який виступає просторовою формою суспільного поділу праці та закріплює різну господарську спеціалізацію окремих територій (ареалів, регіонів, країн).

Розрізняють два підходи до формування територіальних (регіональних) утворень (територіальних економічних підсистем) у межах НЕС, а отже, два їх типи:

структуризація НЕС на економічні райони, територіальні господарські (виробничі) комплекси і спеціальні економічні зони;

структуризація НЕС в адміністративно-територіальному розрізі (для України на господарські комплекси АР Крим, областей і районів).

 

 

Можливості економічного розвитку визначаються структурою економіки. На макроекономічному рівні основними видами структури є:

відтворювальна;

галузева;

регіональна.

Відтворювальна структура характеризується співвідношенням окремих компонентів валового випуску за вартістю (фондів заміщення, споживання і нагромадження) та за матеріально-речовим складом (засобами виробництва і предметами споживання).

Галузева структура економіки характеризує співвідношення валових випусків окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і визначається часткою кожної галузі у загальному валовому випуску.

Регіональна структура характеризує співвідношення випуску по окремих адміністративно-економічних районах.

До основних проблем, що досліджуються на макроекономічному рівні, відносяться:

визначення обсягу і структури національного продукту і національного доходу;

виявлення чинників, що регулюють зайнятість у масштабах національної економіки;

аналіз природи і механізму інфляції та антиінфляційне регулювання;

вивчення механізму і чинників економічного зростання;

з’ясування причин циклічних коливань і кон'юнктурних змін в економіці;

дослідження зовнішньоекономічної взаємодії національних економік;

теоретичне обгрунтування цілей, форм і методів здійснення макроекономічної політики держави.

 

 

Економічні закони – це об’єктивні, постійні, стійкі, сталі, причинно-наслідкові взаємозв’язки між економічними явищами чи процесами. Їх не можна створити, вони формуються поза межами свідомості та волі людей. Цим вони наближаються до законів природи. Люди не тільки використовують їх, але й створюють для них певні умови. Так, наприклад, закони ринкової економіки об’єктивно прокладали собі шлях у річищі соціалістичних відносин, що відбувалося незаконним шляхом і виявлялося в певних видах економічної злочинності. Свідомий процес створення умов для розвитку ринкових відносин в перехідній економіці відкрив простір для дії об’єктивних законів саме цього середовища.

До системи економічних законів належать такі групи:

1. Закони, які діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють чотири типи законів: всезагальні, загальні, специфічні, стадійні.

Всезагальні економічні закони властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо) і відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві і технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою.

Загальні закони діють у кількох економічних формаціях (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу тощо).

Специфічні економічні закони діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший з-поміж них – основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами (відносинами економічної власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Стадійні закони діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму) або на одному із ступенів стадії. Так, на вищому, державно-монополістичному ступені низхідної стадії діють закон планомірності економічного розвитку, закон одержавлення економіки.

2. Закони різних сфер суспільного відтворення. Так, до законів сфери безпосереднього виробництва належать закон зростання органічної будови капіталу, закон спадної віддачі та ін. ; до законів сфери розподілу – закон обернено пропорційної залежності між прибутком і заробітною платою; до законів сфери споживання – закон зростання потреб, закон Енгеля та ін.

3. Закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем.