Головна функція економіки

Економічний закон – внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісної економічної системи.

Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим закономірним відношенням між протилежними сторонами.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – при виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі. Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна ознака, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктивних сил, зокрема головної продуктивної сили – людини, яка успадковує здоров'я, психофізичні якості, морально-етичні норми тощо.

Механізм дії економічних законів – послідовність розвитку внутрішніх суперечностей різних груп та типів економічних законів, а отже, боротьба суперечливих сторін, чинників, що їх визначають, та ін.

Пізнання механізму дії економічних законів є передумовою їх використання.

Механізм використання економічних законів – комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обгрунтованої системи управління народним господарством передусім шляхом використання економічних, правових та адміністративних важелів.

Економічні закони діють як закони-тенденції: визначають лише основну лінію, спрямованість розвитку економічної системи, модифікуються багатьма обставинами, не передбачаючи всіх відхилень і випадковостей такого розвитку. Але саме через відхилення і випадковості формується така особливість закону, як необхідність. Тому тенденцію співвідносять із законом лише у статистичних процесах, де відбуваються індивідуальні відхилення, де необхідність втілюється через певну сукупність випадкових подій, постійних коливань.

Основними протидіючими чинниками, які гальмують і навіть тимчасово паралізують дію економічних законів, є дії державної влади і, насамперед, економічна діяльність. Вона конкретизується у податковій, кредитній, фінансовій, аграрній, амортизаційній політиці тощо. Несприятливими чинниками є також зовнішні обставини (наприклад, стрімке подорожчання енергоносіїв), світові економічні кризи, масові виступи трудящих та ін.

Дії економічних законів притаманний історизм: відмирання одних законів і поява інших (що властиво специфічним законам), виникнення якісно нових форм руху для окремих типів таких законів (що діють на всіх етапах розвитку людства або в декількох формаціях), нових протидіючих факторів та ін.

Економічні закони можна характеризувати і за критерієм різних рівнів об'єктивності, посилення в них елементів свідомості, які розвиваються у процесі вдосконалення економічних систем, при переході від сфери безпосереднього виробництва до сфери розподілу, обміну і споживання.

Економічні закони незалежні від свідомості, але залежні від свідомої діяльності людей. На їх пізнання впливає зрілість досліджуваної економічної системи та період дії певного закону. Щоб виявити цю дію, необхідно вивчати економічні процеси тривалістю не менше 7-10 років, застосовуючи діалектичний метод дослідження.

 

 

Потреби – це визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба – це необхідність в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому, внутрішній збудник активності.

Економічні потреби – це потреби в економічних благах. Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Важливо зазначити, що економічні потреби утворюють структурну підсистему всього комплексу потреб суспільства. Відтак рівень їхнього розвитку та ступінь задоволення залежить від рівня розвитку інших підсистем, у т. ч. культурних, духовних, моральних потреб суспільства.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді визначають:

фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо) ;

соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо) ;

духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Потреби тісно пов’язані з економічним інтересом. Якщо потреба не усвідомлюється або задовольняється без зусиль (наприклад, потреба в повітрі), то немає й економічного інтересу, як немає й жодних активних дій людини. Якщо задоволення потреби вимагає активних дій, то вона відразу відчувається як інтерес, стає внутрішнім мотивом, спонукає до економічної діяльності. Економічні інтереси виявляються у цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

 

 

Потреби можна класифікувати:

за суб’єктом – індивідуальні, групові, колективні, суспільні;

за об’єктом – матеріальні, духовні, соціальні, культурні тощо;

за сферою діяльності – у праці, відпочинку та ін. ;

за ступенем реалізації – абсолютні (зумовлені сучасним рівнем розвитку світової економіки), дійсні (які відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін) ;

за значущістю – первинні (фізіологічні, потреби в безпеці та захищеності) і вторинні (інтелектуальні, соціальні).

Система потреб має історичний характер і змінюється залежно від етапу розвитку як суспільства, так і самої