Головна функція економіки

1. Як виробляти? Необхідність такого підходу обумовлюється тим, що максимально можлива отримання продукції і послуг залежить за інших рівних умов (кількість ресурсів, рівень їх розвитку) від обраної манери і прогресивності технології, рівня організації виробництва (спеціалізація, кооперація і комбінування). Наприклад, одні й ті ж потреби в одязі, взутті можна задовольняти за рахунок природних і штучних матеріалів, електроенергію отримувати, використовуючи вугілля, нафта і газ і т. д.

2. Як розподіляти вироблені товари і послуги? У даному випадку вибір спрямований на відшукання оптимальних пропорцій між виробничим накопиченням і споживанням, які вели б до розширення виробництва і на їх основі відбувалося б подальше підвищення рівня життя.

Іншими словами, перед нами завжди стоїть проблема вибору: чому віддати перевагу, а від чого відмовитися. Процес вибору – рішення виробляти, придбати або відмовитися від того чи іншого продукту є те, що в кінцевому підсумку управляє економічною системою.

 

 

Економічні науки – сукупність наукових дисциплін, які вивчають закони й суперечності розвитку економічних систем у процесі їх історичної еволюції, управління господарством, відносини між людьми і навколишнім середовищем та інші проблеми. Налічують до 50 економічних дисциплін, які поділяють на загальні та конкретні економічні науки. До загальних належать економічна теорія, політична економія, історія народного господарства, історія економічної думки, теорія управління народним господарством та ін. До конкретних – науки, що вивчають окремі елементи економічних систем, функціонування та розвитку народного господарства.

Методологічною і теоретичною основою цих наук є економічна теорія і політична економія.

Економічна наука становить собою систему знань об'єктивних економічних законів, категорій та понять, які (знання) виробляються і використовуються внаслідок спеціальної діяльності людей.

Економічну науку, як і науку взагалі, можна розглядати в кількох аспектах:

як специфічну форму суспільної свідомості, основу якої становить система знань;

як процес пізнання закономірностей розвитку виробничих відносин у зв'язку з розвитком продуктивних сил і надбудови;

як особливий соціальний інститут для поповнення та поглиблення знань про економічні процеси і явища;

як один із важливих факторів суспільного розвитку, як процес не тільки виробництва знань, але й їх застосування.

Як особлива сфера суспільної практики економічна наука становить собою складну систему, що включає в себе цілу низку наступних підсистем:

теорії, тобто набуті знання у формі економічних категорій, законів, наукових гіпотез, концепцій, які створені з врахуванням практики і які виступають в ролі дороговказу для неї;

методологію, тобто вчення про методи пізнання економічної дійсності, яка виступає своєрідним способом виробництва нових знань та їх застосування з метою перетворення виробничих відносин у зв'язку з продуктивними силами;

кадри вчених-економістів, котрі мають необхідні знання, уміння та навички наукової діяльності;

підсистему інформації, яка забезпечує нагромадження, збереження, передачу і тиражування економічних знань;

сукупність наукових інституцій – академій, вузів, науково-дослідних інститутів, лабораторій, експериментальних баз тощо, які виступають центрами виробництва наукових знань.

Таким чином економічна наука як система становить собою досить складну інституцію. Причому, говорячи про її складність, слід мати на увазі, що кожна складова системи економічних наук в свою чергу є системою, а тому доцільно говорити про ієрархію систем. Скажімо, система економічних наук виступає підсистемою системи суспільних наук, а ця остання є підсистемою науки як цілого. Водночас по відношенню до системи економічних наук підсистемами виступають системи галузевих та функціональних економічних наук.

В економічній науці має місце, як емпірико-теоретичне, так і теоретичне пізнання реальної дійсності. Причому емпірико-теоретичному пізнанню властиві елементи теоретичного пізнання і, навпаки, в теоретичному пізнанні завжди присутні елементи емпіричного пізнання. Будучи відмінними за способом здобуття знань, ступенем заглиблення в сутність пізнаваних явищ, за методами, місцем та роллю чуттєвого та розумового начал у кожному з них емпірико-теоретичне і теоретичне пізнання органічно взаємопов'язані.

 

 

Рівні дослідження економічних питань включають:

1. Економічні закони – це об’єктивні, постійні, стійкі, сталі, причинно-наслідкові взаємозв’язки між економічними явищами чи процесами. Їх не можна створити, вони формуються поза межами свідомості та волі людей. Цим вони наближаються до законів природи. Люди не тільки використовують їх, але й створюють для них певні умови. Так, наприклад, закони ринкової економіки об’єктивно прокладали собі шлях у річищі соціалістичних відносин, що відбувалося незаконним шляхом і виявлялося в певних видах економічної злочинності. Свідомий процес створення умов для розвитку ринкових відносин в перехідній економіці відкрив простір для дії об’єктивних законів саме цього середовища.

Розрізняють економічні закони найзагальніші, загальні й специфічні, які діють спільно і утворюють цілісну систему економічних законів. Найзагальніші економічні закони діють у всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб) ; загальні закони – лише в кількох економічних системах (закони товарного виробництва, попиту і пропозиції, грошового обігу). Специфічні закони є характерними для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, монопольного прибутку).

2. Другий рівень предмета економічної теорії утворюють об’єктивні економічні закони, що регулюють економічні відносини.

Перший та другий рівень предмета переважно вивчає політична економія як одна