Головна функція економіки

Процес суспільного відтворення органічно включає відтворення трьох його елементів: сукупного продукту, робочої сили, економічних відносин.

 

 

Загальна схема відтворення включає чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Схеми економічного кругообігу знаходяться в основі макроекономічних моделей відтворення.

В аспекті процесу відтворення в політекономії нині прийнято говорити також про економічний кругообіг доходів і витрат у масштабах національної економіки:

З наведеної (абстрактної) схеми циркуляції реальних благ і грошових потоків у національній економіці видно, що за годинниковою стрілкою від домогосподарств через ринок ресурсів надходять послуги факторів виробництва (праці, капіталу, землі, підприємництва). У свою чергу, через ринок економічних благ від підприємств до домогосподарств ідуть різні матеріальні та нематеріальні блага. Цей процес так само відбувається за годинниковою стрілкою. Рух даних реальних потоків ресурсів і кінцевої продукції опосередковується (сплачується) грошовими потоками. Тому проти годинникової стрілки пунктирною лінією показано зустрічний рух грошових коштів.

Виробництво є процесом створення корисних продуктів, вихідною ланкою процесу відтворення. Розподіл передбачає, по-перше, розподіл факторів виробництва між його галузями та сферами, а по-друге, визначення і надання учасникам виробництва їх частки у виробленому продукті. Обмін здійснюється як безпосередньо складова виробництва, у ході якої відбувається обмін діяльністю та здібностями між працюючими, так і після його завершення, коли отримана при розподілі частка обмінюється на інші продукти. Саме через обмін учасники виробництва отримують належну їм частку суспільного продукту. Під споживанням розуміють використання створених благ для задоволення потреб суспільства. Розрізняють два види споживання: виробниче (використання факторів виробництва для виготовлення продуктів) та особисте (використання продуктів для задоволення власних потреб). Споживання – завершальна стадія відтворення, під час якої продукт знищується, що стає сигналом до повторення виробництва, початку нового виробничого циклу.

Усі ланки суспільного виробництва тісно пов’язані між собою і перебувають у постійному кругообігу. Виробництво можна розглядати як процес споживання, у ході якого споживаються фактори виробництва. Розподіл і обмін опосередковують зв’язок між виробництвом і споживанням. У процесі розподілу окрім продукту між галузями, виробництвами, товаровиробниками також розподіляється робоча сила та засоби виробництва. Виробничу функцію стадії обміну можна розглядати як спільні, взаємодоповнюючі зусилля працюючих, між якими йде обмін діяльністю. У фазі споживання відбувається відтворення робочої сили, з’являються нові потреби, що створює стимули для зростання і вдосконалення виробництва. Споживання стає рушійною силою виробництва, його кінцевою метою.

Відтворення необхідно розглядати як суспільний процес, оскільки поряд із відтворенням засобів виробництва і предметів споживання відтворюється також людина, а разом із нею певні виробничі відносини.

 

 

Економічні відносини – сукупність відносин між людьми у процесі виробництва матеріальних і духовних благ та їх привласнення в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з:

привласнення предметів природи через процес праці,

відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва тощо всередині окремого підприємства, об'єднання, організації та між підприємствами,

організаційно-економічних відносин, що формуються і розвиваються в процесі управління менеджерами підприємством, проведення марке-тингових досліджень та ін.,

відносин між людьми щодо привласнення робочої сили, засобів виробництва, управління власністю у цій сфері, контролю за виробництвом та ін.

Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі привлас-нення створеного продукту різними категоріями працівників (у формі заробіт-ної плати), капіталістів – промисловими капіталістами (у формі підприєм-ницького доходу), банкірами (у формі відсотка), землевласниками й орендаря-ми (у формі ренти, орендної плати та підприємницького прибутку), а також сплати різних видів податків державі тощо. Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів та послуг підприємст-вами, державою, торговельними організаціями, населенням та ін. У сфері спо-живання такі відносини формуються між виробниками нематеріальних послуг та їх споживачами, при наданні послуг компаніями в процесі використання товарів тривалого користування (холодильників, телевізорів, автомобілів).

Економічні відносини формуються також внаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем техніко-економічних, організаційно-економіч-них та соціально-економічних відносин.

Техніко-економічні відносини – відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, обміну діяльністю між людьми та ін.

Соціально-економічні відносини – виробничі відносини, або відносини економічної власності, які виникають між різними суб'єктами (окремими індивіда ми, промисловими, торговими компаніями, фінансово-кредитними інститутами, державою тощо) в процесі привласнення робочої сили, засобів виробництва, інтелектуальної власності, послуг та інших об'єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення їх теоретичним вираженням є такі категорії, як гроші, ціна, заробітна плата, прибуток тощо.

Організаційно-економічні відносини виникають між менеджерами різних ланок і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності та ін.

Техніко-економічні відносини є речовою формою розвитку системи продуктивних сил, організаційно-економічні – організаційною, а соціально-економічні – суспільною. Таким чином, ці відносини можуть прискорювати розвиток продуктивних сил або гальмувати його (наприклад, у тому разі, коли у промисловості встановлюється надмірний (а не оптимальний) рівень концентрації виробництва (т. зв. гігантоманія в колишньому СРСР), внаслідок чого штучно затримується розвиток мобільних і ефективних малих та середніх підприємств).

Організаційно-економічні відносини стримують розвиток продуктивних сил у разі