Головна функція економіки

3. Якщо закони визначають внутрішній прихований характер функціонування економічних відносин, то на поверхні економічні відносини реалізуються через економічну поведінку суб’єктів – сукупність вчинків та дій, спрямованих на задоволення потреб. Вивчення економічної поведінки суб’єктів є третім рівнем предмета, що більш цікавить таку економічну теорію, яка дістала назву економікс. Оскільки людські потреби необмежені, а природні ресурси є обмеженими, суб’єктам завжди слід орієнтуватися на їх раціональне використання, тобто співвідносити витрати і результати. Раціональна економічна поведінка спрямована на вирішення основних економічних питань – що виробляти (тобто які блага необхідні), як виробляти (які засоби, технології, спроможність можуть бути задіяні), для кого виробляти (тобто хто споживатиме або сплачуватиме за вироблені блага).

Оскільки всі вищезазначені процеси відбуваються на різних рівнях функціонування економіки, предмет економічної теорії набуває багатоярусної структури, яка складається з:

мікроекономіки (вивчає економічну поведінку окремих економічних суб’єктів – споживачів і виробників, власників ресурсів та закономірності функціонування окремих видів ринків) ;

макроекономіки (аналізує економічну поведінку сукупних суб’єктів економіки, закономірності функціонування національної економіки в цілому); 

мезоекономіки (вивчає галузі народного господарства, проміжні системи та комплекси: воєнно-промисловий, агропромисловий, енергетичний та ін.) ;

світової (міжнародної) економіки (досліджує систему світового господарства, міжнародні економічні зв’язки та закономірності їхнього розвитку).

 

Метод економічної теорії використовує досягнення багатьох наук (формальної логіки, філософії, статистики, історії, математики) і виробляє свої засоби вивчення господарського життя.

В економічній теорії широко застосовується системний метод, що передбачає розгляд кожного економічного явища як системи. Цілісність є важливим елементом системного підходу, що потребує дослідження окремих складових елементів будь-якого явища, вивчення внутрішніх зв’язків між цими елементами та підсистемами, виявлення загальної мети системи. Дослідник має встановити сутність, місце й роль кожного елемента системи, їхні взаємозв’язки.

Аналіз – метод наукового пізнання, заснований на розподілі цілого на складові частини, елементи, що дає змогу проникнути в сутність цього явища.

Синтез – метод, що полягає в об’єднанні пізнаних внутрішніх взаємозалежних елементів явища в єдине ціле.

Індукція – це метод пізнання, що базується на формуванні умовиводів від частини до цілого.

Дедукція – метод дослідження, що ґрунтується на умовиводах від цілого до його частини. Він дає можливість висунути гіпотезу, тобто науково обґрунтоване припущення про природу, структуру або закономірність розвитку явища, процесу.

Метод наукової абстракції полягає у виокремленні найсуттєвіших характеристик процесу, виключенні з вивчення всього другорядного, випадкового для розкриття його внутрішніх, сталих зв’язків, дійсної тенденції руху. За допомогою цього методу виявляють і формулюють економічні категорії – поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови або сторони економічного життя суспільства (товар, гроші, вартість, прибуток, витрати, заробітна плата), та економічні закони, які мають конкретні прояви.

В економічній теорії використовується також метод поєднання логічного та історичного підходів, який передбачає пізнання економічних явищ з моменту їхнього виникнення, у процесі розвитку і зникнення, відкриття якісно нових форм виявлення економічних явищ і процесів. Логічне й історичне доповнюють один одного і дають змогу всебічно досліджувати економічні явища.

Економісти широко використовують якісний і кількісний аналізи. Якісний підхід застосовується переважно при характеристиці сутності економічних категорій та законів. Наприклад, якісною стороною товару є його споживна вартість, а кількісною – вартість.

На сучасному етапі розвитку економічної науки і практики господарювання можливе створення моделей та експериментів. Економічна модель – це абстрактна теоретична конструкція, формалізований опис економічного явища, структура якого визначається об’єктивними властивостями об’єкта і суб’єктивними цілями дослідження. Моделі відбивають економічне життя, є механізмом умовного відтворення і служать для перетворення його відповідно до мети дослідження. В економічній теорії моделі використовують за допомогою графіків при вивченні мікро- і макроекономіки.

Економічний експеримент – це штучне відтворення економічного явища або процесу з метою вивчення їх у найсприятливіших умовах та подальшого практичного змінювання. Економічні експерименти дають змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових рекомендацій.

 

 

Економічна система має складну зовнішню (загальну) і внутрішню (функціональну) макро- і мікроекономічну структуру, яка формально становить динамічну взаємодію та залежність окремих сегментних ринків (ринку ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо) та їх елементів (попиту і пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків тощо) і формально може бути інтерпретована через низку функціональних макроекономічних та мікроекономічних пропорцій.

Функціональна структура економіки характеризує динамічну взаємодію та залежність окремих сегментних ринків (ринку ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо) та їх елементів (попиту і пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків тощо) і формально може бути інтерпретована через низку функціональних пропорцій:

між платоспроможним попитом і пропозицією на створений ВВП і національний дохід;

між платоспроможним попитом і пропозицією на