Головна функція економіки

 

 

Фінансовий ринок – це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача – відносинами перерозподілу.

Призначення фінансового ринку – забезпечити підприємствам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбігання потреби у фінансових ресурсах з джерелами їх задоволення.

В організаційному плані фінансовий ринок – це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.

Об'єктами відносин на фінансовому ринку є: цінні папери, фінансові послуги, грошово-кредитні ресурси.

Суб'єктами відносин на фінансовому ринку є: держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Функції фінансового ринку: мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів; розподіл акумульованих вільних коштів між чисельними кінцевими споживачами; прискорення обороту капіталу – активізація економічних процесів у державі; забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Принципи на фінансовому ринку: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку і реальний захист інвесторів; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:

кредитний ринок;

ринок цінних паперів (фондовий ринок) ;

валютний ринок (іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуговують її) ;

страховий ринок (страховий захист) ;

ринок золота (срібло, платина)

ринок фінансових послуг (кредитні операції та ін.).

За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринокподіляється н:

ринок грошей;

ринок капіталів.

За регіональною ознакою:

місцевий фінансовий ринок;

регіональний фінансовий ринок;

національний фінансовий ринок;

світовий фінансовий ринок.

За швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:

ринок з терміновою реалізацією угод (як правило, до 3 днів) ;

ринок з реалізацією угод в майбутньому.

 

 

Обчислення макроекономічних показників здійснюється відповідно до системи національних рахунків (СНР), яка містить упорядковану інформацію про всі господарські суб´єкти країни; всі економічні операції, пов´язані з виробництвом і розподілом доходів; усі економічні активи і зобов´язання, що становлять національне багатство.

Основним показником у системі національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує обсяг виробництва в країні.

Валовий внутрішній продукт – це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у національній економіці протягом певного періоду часу (як правило, року).

Валовий внутрішній продукт, обчислений у фактичних ринкових цінах, називається номінальним ВВП.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Цей показник використовується для оцінки темпів економічного розвитку.

Валовий внутрішній продукт, що відповідає природному рівню безробіття, називається природним ВВП.

Різницю між природним, і номінальним. ВВП називають ВВП-розривом. Якщо національна економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги, то ВВП-розрив має знак плюс. Протилежна ситуація спостерігається, якщо ВВП-розрив має знак мінус.

Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами, які забезпечують однаковий результат підрахунку:

Метод кінцевого використання.

Розподільний метод.

Виробничий метод.

Визначення ВВП за кінцевим використанням (видатками) передбачає сумування споживчих видатків населення (С), інвестиційних видатків підприємств (І), державних закупівель товарів і послуг (Д) та чистий експорт (Е) :

ВВПІ=С + Д + Е

Визначення ВВП за розподільним методом (доходами) передбачає сумування доходів, отриманих від виробництва продукції (робіт, послуг) : заробітної плати найманих працівників з відрахуваннями у різні фонди (ЗП), ренти (Р), процента (П), прибутку (Пр), непрямих податків на бізнес (НПБ), амортизації (А) :

 

ВВПІІ=ЗП + Р + П + Пр + НПБ + А

Визначення ВВП за виробничим методом передбачає сумування доданої вартості (ДВ), створеної всіма суб´єктами господарювання країни за певний проміжок часу:

 

Додана вартість – це різниця між доходом (виручкою) та вартістю спожитих матеріально-енергетичних ресурсів (проміжне споживання).

З наведених методів визначення ВВП широко застосовується метод кінцевого використання та виробничий. Кожна країна вибирає такі методи, які найбільше відповідають особливостям національної статистики.

Валовий національний продукт (ВНП) – це показник, який характеризує ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає в іноземних факторних доходах:

ВНП = ВВП + Надходження з-за кордону – Платежі