Головна функція економіки

Для характеристики сфери зовнішньоекономічних відносин застосовують різні показники. Офіційним показником, у якому відбиваються всі форми зовнішньоекономічних зв'язків країни, є її платіжний баланс. Аналіз платіжного балансу дає змогу судити про стан справ країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, тобто про те, наскільки ефективно країна може управляти своєю зовнішньоекономічною діяльністю.

Платіжний баланс – це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з нерезидентами за певний проміжок часу, як правило, за рік. Платіжний баланс складається в національній валюті або в іноземній, наприклад у доларах США.

Він містить стандартні компоненти, які передбачає методика його обчислення, рекомендована МВФ. Складаючи платіжний баланс, розрізняють реальні і фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних або інших не фінансових активів називають реальними потоками. Реальні потоки у грошовому виразі відображають на поточному рахунку. Рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних потоків, називають фінансовими потоками і відображають на рахунку капіталу та фінансів.

Платіжний баланс складається з двох підрозділів – дебету і кредиту. Для складання платіжного балансу використовують метод подвійного бухгалтерського запису. Суть цього методу полягає в тому, що кожна операція має два записи. Один з них реєструється як кредит із додатним знаком, інший – як дебет із від'ємним знаком. Тому платіжний баланс – сума дебету і кредиту – дорівнює нулю. Більшість записів у платіжному балансі відображає зовнішньоекономічні операції, в яких одні економічні цінності обмінюються на інші економічні цінності. Тому в рахунках платіжного балансу роблять подвійний запис. Припустімо, наприклад, що вітчизняне підприємство експортувало за кордон товарів на суму 20 млн дол. США. У цьому разі в підрозділі платіжного балансу «кредит» буде зареєстровано експорт, а в підрозділі «дебет» – збільшення іноземної валюти на ту саму суму: Кредет – 20 млн. грн. Дебет + 20 млн. грн.

 

 

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються відповідно до функції, яку виконує той або інший фактор виробництва. Заробітна плата виплачується за працю, рента і процент – за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності, а прибутки належать власникам ділових підприємств. Розподіл доходів між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів. Цей розподіл доходів широко використовує статистика. Проте економісти нині акцентують увагу на родинному розподілі доходів, тобто їх розподілові між окремими домогосподарствами. Це поняття характеризує розподіл доходів між різними домогосподарствами без посилання на джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство. Сектор домогосподарств сьогодні складається в Україні приблизно з 14 мільйонів одиниць.

Доходи домогосподарств, або особисті доходи, – це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.

Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв'язку з безробіттям і т. д.).

Натуральні доходи – це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.

Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

Номінальні використовувані доходи – це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (3) :

ВД = С + 3.

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу споживчих цін.

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, що являє собою ціну трудових послуг/які надають наймані працівники різних професій. Номінальна зарплата – це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т. д.). Реальна зарплата – номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний ІСЦ, перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.

 

 

Розвиток макроекономіки і шляхи забезпечення її рівноваги тісно пов'язані з економічним зростанням, яке означає збільшення обсягу виробництва товарів і послуг за певний період. Економічне зростання – це регулярне розширення масштабів діяльності всіх суб'єктів господарювання, яке виявляється у збільшенні абсолютних розмірів (чи у процентах) ВВП, ВНП, НД у країні в цілому і на душу населення.

Економічне зростання – це результати процесу розширеного відтворення й економічного розвитку. Воно втілюється у таких формах:

натурально-речовий результат – у зростанні національного багатства країни;

вартісний результат – у зростанні національного доходу країни, ВВП і ВНП;

працевитратний результат – в економії