Головна функція економіки

Спекулятивні кризи – це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння населення. Такі кризи не можуть тривати довго, тому що сприяють виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін і оживленню попиту.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.

 

 

Особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить економічна політика держави. Проблеми, пов’язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно вливають на методи державного регулювання економіки.

До загальновизнаних цілей економічної політики можна віднести:

Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті – вищий рівень життя населення;

Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг;

Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців, працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.

Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожному індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затраченої праці.

Справедливий розподіл доходів, аби запобігти невиправданій диференціації рівня життя різних груп населення або зрівняльності в оплаті праці.

Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.

Оптимальний платіжний баланс, що полегшує досягнення рівноваги у міжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.

Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і наступних поколінь людей.

Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони відомі, загальновизнані і завжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку, є багато варіантів, методів, способів осягнення зазначених цільових настанов. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різке трактування їх, а відповідно й різні варіанти економічної політики держави. Крім того, ряд цільових настанов, хоч і дає кількісну оцінку, складає взаємосуперечливі комбінації.

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їх реалізації. А це не можливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.

 

 

Змішана система управління національною економікою органічно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів.

До характерних рис змішаної системи управління належать:

основним регулятором економіки виступає ринковий механізм, який доповнюють важелі державного регулювання;

система поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність і стійкість державного управління, необхідного для задоволення соціальних потреб;

забезпечення реалізації вищих макроекономічних цілей: макроекономіч-ної ефективності і конкурентноздатності, стабільне економічне зростання;

поряд з ринковими і державними макроекономічними регуляторами фор-мується ще один елемент управління – інститут соціального партнерства (насамперед, у західноєвропейських та скандинавських країнах).

Механізм макроекономічного регулювання економіки змішаного типу складається з таких основних елементів:

ринкових регуляторів;

державного регулювання та стимулювання економіки;

корпоративного управління інституту соціального партнерства.

Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою економікою. Маючи спільні риси, вона має певні національні особливості, серед яких виділяють 2 основних види регулювання:

економічний лібералізм притаманний таким країнам як США, Канада, Велика Британія, Австралія. Основною рисою економічного лібералізму є домінування ринкових регуляторів, а вплив держави зведений до мінімуму. Методи ДРЕ переважно економічні і опосередковані.

економічний дирижизм передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток з активним використанням прямих специфічних, а також адміністративних методів, зі значною долею державного сектору економіки (до 20%). Це такі країни, як Швеція, Німеччина, Японія.

 

 

Безробіття – економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки, що обумовлено перевищенням пропозиції праці над попитом.

Рівень безробіття (Рб) – за стандартами МОП розраховується як відсоткове відношення загального числа безробітних (Б) до чисельності робочої сили (економічно активного населення), тобто до суми зайнятих та безробітних (Е + Б) :

 

Для вимірювання безробіття, крім цього показника, користуються ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце.

Сучасні теорії ринку праці розрізняють переважно три типи безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з динамічним характером ринку праці, постійним переходом працівників із стану зайнятості в категорію безробітних і навпаки, з недосконалістю інформації. Вона принципово не може бути усуненою і існує в будь-якій економічній системі.

Структурне безробіття викликано невідповідністю професіональної або регіональної структури робочої сили і попиту на неї.