Головна функція економіки

Фрикційне і структурне безробіття разом дають так званий природний рівень безробіття або рівноважне безробіття. Рівноважне безробіття ще інколи називають добровільним.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо). Циклічні коливання попиту на працю пов’язані не з макроекономічними, а з природними факторами (зі зміною пори року).

Безробіття надлишкової пропозиції виникає в результаті порушення рівноваги на ринку праці, коли заробітна плата за будь – якими причинами (наприклад, в результаті діяльності профспілок або проведення політики ефективної заробітної плати) виявляється вище рівноважного рівня. Це безробіття вимушене, не рівноважне.

Циклічне безробіття породжується дефіцитом агрегато-ваного попиту на ринку товарів, тобто макроекономічними причинами порушення рівноваги – це перевищення природного рівня, або не рівноважне (в макроекономічному змісті) безробіття.

Економічне безробіття спричиняється кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги.

Маржинальне безробіття – безробіття слабо захищеного населення. Сюди відносяться молодь, жінки з малими дітьми.

Молодіжне безробіття. До молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16-ти до 30-ти років. Останніми роками питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30%.

Залежно від величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4-8 місяців), довготривалим (8-18 місяців), застійним (більше 18-ти місяців).

 

 

Зайнятість як соціально-економічна категорія – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або дохід (прибуток).

Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організацій-них, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Вона забезпечується при рівні безробіття, який дорівнює природному рівню.

Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері та основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом та пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Вона спрямована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Раціональна зайнятість визначається ефективністю трудової діяльності, поєднанням повної і ефективної зайнятості. Вона визначається суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць.

В умовах ринкової економiки зайнятість регулюється в основному державою вiдповiдно до прийнятої полiтики (концепцiї) зайнятостi. Основними напрямами сучасної полiтики бiльшостi розвинених країн є сприяння в працевлаштуваннi незайнятого населення i подання допомоги в профпiдготовцi та перепідготовцi, а також стимулювання створення гнучкого ринку працi.

Методи та заходи щодо регулювання зайнятостi подiляються на активнi та пасивнi, уявлення про які сформовані практикою використання методів державного регулювання ринку праці.

Втручання держави в економiчнi процеси розпадається на два напрями: органiзацiйнi заходи держави щодо лiквiдацiї диспропорцiй в попитi та пропозицiї робочої сили та законодавчi й фiнансовi заходи держави.

До першого напряму вiдносять заходи, що сприяють полiпшенню якостi робочої сили i є засобом наближення пропозицiї робочої сили до структури попиту на неї. До зазначених заходiв належать:

органiзацiя нацiональної системи освiти;

регулювання галузевої та територiальної мобiльностi кадрiв.

До другого напряму втручання держави в економiчнi процеси вiдносять законодавчi та фiнансовi заходи, спрямованi на сприяння зайнятостi. Зазначені заходи передбачають пряме стимулювання зайнятостi, непрямий вплив на зростання зайнятостi, заходи щодо скорочення пропозицiї на ринку працi, конверсiю оборонних галузей, стимулювання самозайнятостi, сприяння розвитку малого та середнього бiзнесу, розвиток гнучкого ринку працi.

Пряме стимулювання зайнятостi передбачає:

розширення виробництва товарiв і послуг збiльшенням державних субсидiй;

органiзацiю суспiльних робiт, якi являють собою види тимчасової трудової дiяльностi, що, як правило, не потребують професiйної пiдготовки i основною метою яких є сприяння включенню до активної трудової дiяльності мало- або неконкурентоспроможних осiб;

створення робочих мiсць для молодi, а також запровадження контрактної системи працевлаштування випускникiв рiзних закладiв освіти;

субсидiї по зайнятостi, якi призначені для iнвалiдiв та iнших груп населення, неконкурентоспроможних на ринку працi;

повне або часткове субсидування створення робочих мiсць на приватних пiдприємствах та зниження для них податкiв;

органiзацiю на пiдприємствах курсiв професiйної пiдготовки, якi частково субсидуються державою;

збiльшення капiтальних вкладень в економiку з метою суттєвої структурної перебудови її галузей.

Непрямi заходи впливу на зайнятiсть передбачають:

iнвестування найбiльш перспективних або трудомiстких галузей через дешевий кредит для приватних капiталовкладень, через механiзм банкiвської системи;

змiни структури оподаткування через скорочення частки податкiв, якi стягуються із загальної суми заробiтної плати та внесків у фонди соцiального страхування i збiльшення частки податкiв на основний капiтал i додану вартiсть;

надання переваг виробничому капiталу перед фiнансовим i виплатою дивiдендiв.

 

 

Інфляція (від лат. inflatio – «роздування») – тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в