Головна функція економіки

індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI – Consumer Price Index)

індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI – Wholesale Price Index, PPI – Production Price Index) ;

дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).

Індекс цін (І) – це відношення рівня цін в період Рt до рівня цін базового періоду (Рb), тобто:

 

Темпи інфляції (або ж для кращого вирізнення їх в окремий показник – рівень інфляції) відображають зміну цін за триваліший термін, зазвичай рік (досить часто використовують поняття «плинного року», тобто дані щодо показника за останні 12 місяців). Річний рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки. Цей вираз отримав назву формули Фішера:

 

де:

і – рівень інфляції,

r – реальна процентна ставка,

р – номінальна процентна ставка.

За величиною темпів розрізняють такі типи інфляції:

повзуча інфляція – яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін (не більше 10% на рік) ;

галопуюча інфляція – зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;

гіперінфляція – з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).

Причини виникнення інфляції:

надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад – монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя)) ;

обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;

надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін. ;

інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари;

девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування).

Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з головуючою та гіперінфляцією, є:

регулювання попиту та пропозиції;

індексація доходів;

контроль за цінами та заробітною платою.

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:

знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції;

збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг;

зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці.

Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

 

 

Державний бюджет – система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це – щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, – залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місце-вих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Державні видатки – це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її регіонами, а також у цілому по території