«Господарське законодавство країн ЄС»

Розвиток промисловості та торгівлі зробив приватну господарську діяльність справою всього суспільства. Спочатку вона була виключно привілеєм купців, що закріплював їхні кастові інтереси. Згодом ідеї "свободи, братерства, рівності", Що перемогли у суспільстві, перетворили привілеї купців на надбання всіх громадян, а точніше, тих з них, хто зажадав займатися господарською діяльністю.

Суб'єкти господарської діяльності не можуть тепер вести свої справи без урахування інтересів усіх громадян країни. У європейських наукових джерелах вони, як правило, називаються публічними інтересами. У вітчизняній науковій літературі — це громадські інтереси. "Дуалізм" приватного права є підтвердженням того факту, що у тканині приватного у класичному розумінні того явища права з'явилося щось чужинське для нього. Це чужорідне для нього тіло — норми публічного права, що закріплюють публічний інтерес у господарській діяльності.

Протиріччя між приватними та публічними інтересами у згорнутому вигляді вже були присутні у торговельних звичаях.

Енергійні італійські, а згодом і інші купці не були винні у тому, що у той період їхні станові інтереси збіглися з публічними інтересами, а класичне цивільне право не враховувало ці нові економічні обставини. їм нічого не залишалося, як створити нове право, спочатку у вигляді торговельних звичаїв, потім у вигляді купецького (торговельного) права. Від цивільного права торговельне відрізнялося меншим формалізмом, спрощеною процедурою укладання угод, виходило з абстрактних зовнішніх критеріїв оцінки поведінки сторін, припускало можливість настання майнової відповідальності без вини, стимулювало укладання угод із застосуванням кредиту тощо.

Підбиваючи підсумки розвитку господарчого законодавства з моменту виникнення й до сьогодення, можна зробити такі висновки, що виникнення й розвиток державного права є відображенням у праві боротьби між приватними та публічними інтересами при здійсненні господарської діяльності, є історією того, як за допомоги норм права у тканину приватних інтересів впліталися публічні економічні інтереси.

Норми господарчого права є юридичною формою розв'язання протиріч між приватними та публічними інтересами при здійсненні господарської діяльності. У них закріплено певний рівень централізації та децентралізації в управлінні економікою.

У розвитку господарчого права можна виокремити періоди: звичаєвого торговельного права, купецького (торговельного) права, промислового права та господарчого права.

У 11 — 13 сторіччях торговельне право являло собою торговельні звичаї, що регулювали відносини між купцями всередині, як правило, однорідних за різновидом здійснюваної торгівлі купецьких гільдій. Оскільки кожна гільдія діяла у межах одного міста або місцевості, торговельні звичаї різних гільдій відрізнялися один від одного. їхня систематизація ведеться у хронологічній послідовності в особливих книгах (статусах).

У період купецького права (14 — 18 сторіччя) зростають тенденції до усунення місцевих особливостей у статусах різних міст, окремим частинам звичаєвого торговельного права надається державний характер, у той самий спосіб регулюються торговельні відносини між купцями.

У період промислового права (19 сторіччя) усувається становий характер купецького права, його норми стають загальними правилами поведінки для всіх громадян, розвивається процес його поширення на сферу виробництва товарів. У більшості країн видаються торговельні кодекси або спеціальне законодавство.

У 20 сторіччі (етап господарчого права) завершується процес поширення норм торговельного (господарчого) права на сферу виробництва. В європейських країнах тривав пошук поєднання ринкового господарства з його державним регулюванням[24с.352]. Між першими (східними) та другими (західними) країнами виникло економічне протистояння. Відповідно до цього розділилося на дві гілки й господарче право: соціалістичне господарче право (східна гілка) та західне господарче право.

 

 

 

У Німеччині підприємцями називають тих осіб, що займаються торговельним промислом. Їх включають до Торгового реєстру та поділяють на певні види: У першу чергу це ті, хто вважається підприємцем за прямою вказівкою у законі і змушені реєструвати. Їх називають «обов’язковими» комерсантами [3 с.400]. До них входять особи, що зайняті постійним промислом який приносить стабільний дохід. Вони займаються: придбанням та продажом рухомих речей та цінних паперів; переробкою товарів для інших; страхуванням та банківською справою; здійснюють перевезення вантажів або пасажирів, а також буксирування суден; здійснюють експедиторську діяльність; виступають у ролі комісіонерів чи торгових представників; мають видавничий бізнес, чи продають твори мистецтва [4 с.260].  Також підприємцями чи комерсантами називають тих осіб, які хоч і не входять до вищевказаного переліку, проте займаються справою, що потребує обов’язкової реєстрації. Вони також мусять входити до Торгового Реєстру [5 с.135]. Також підприємцями є, так званні – комерсанти «за бажанням». До них входять особи, що займаються промислом у невеликих обсягах і чиє виробництво не вимагає професійного облаштування. Це так звані дрібні комерсанти, тобто власники невеликих. Такі підприємці не повинні керуватися приписами закону про оригінальні найменування чи торгівельні марки. До підприємців за бажанням відносяться і ті, хто здійснює діяльність у сфері сільського і лісового господарства [6 с.450]. Комерсанти в силу правової форми. До числа таких комерсантів відносяться всі торгові товариства, акціонерні компанії та кооперативи. Всі комерсанти підлягають внесенню в обов'язковому порядку або за бажанням до Торговельного реєстру. Торговий реєстр являє собою опублікований у певних виданнях перелік суб’єктів господарювання, а також усього, що пов’язане з їх діяльністю. Торговий реєстр