+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
30
Мова:
Українська
в Німеччині ведуть загальногромадянські суди першої інстанції, а порядок ведення та обсяг даних у реєстрі визначаються урядом землі або Міністерством юстиції. Важливим принципом господарського права Німеччини є правило про те, що згідно із ст. 9 Німецького Торгового уложення ознайомлення з Торговим реєстром, а також з поданими до реєстру документами - це право кожного. Таким чином, будь-яка особа має право ознайомитися з відомостями, що містяться в Торговому реєстрі, та не є зобов’язаною доводити, що вона з ними ознайомлена. Основні положення із Торгового реєстру представленні в «Федеральному Віснику» - офіційному спеціальному виданні, а також у ще одному (на вибір суду) офіційному видані. Як правило ним стає основне місцеве видання. Такі норми є гарантією прозорості і легального ведення господарства. Це допомагає усім великим та малим організаціям спостерігати за всіма етапами існування конкуруючих підприємств [7 с.416].
2.2. Правове регулювання підприємницької діяльності у Франції.
У Франції підприємницька діяльність може здійснюватися як юридичними особами, так і індивідуальними комерсантами, в тому числі не тільки громадянами Франції, а й іноземцями, та особами без громадянства. Дві останні категорії фізичних осіб можуть набути статусу підприємця лише дотримавшись спеціально-встановлених правил. Перш за все, вони звертаються до жандармерії (за місцем проживання чи місцем знаходження) за отриманням документу встановленого зразка, який засвідчуватиме , що дана особа є іноземним підприємцем. У Франції, так само як і в Німеччині існує Торгівельний реєстр, саме тому особа стає підприємцем лише після офіційного внесення відомостей до цього реєстру. Індивідуальні підприємці займають основне місце в господарській діяльності Франції, адже становлять майже 90% від усього сегменту [7 с.430]. У вузькому сенсі, підприємці - це громадяни, особи, які займаються господарською діяльністю, а в широкому розумінні, під комерсантами розуміються всі юридичні особи, які створюються задля отримання прибутку. У Франції діє Торговий кодекс. У ньому і визначене поняття комерсант – це особа, яка здійснює торгові угоди, від свого імені. Також визначаються характерні для підприємця ознаки. По-перше, це особа що приймає торговельну угоду чи здійснює торгівельну операцію, по-друге, така діяльність стає її професією, і по-третє усі дії вона вчиняє за свій рахунок. Ці три критерії є основними що характеризують підприємця з боку закону. Поняття торгівельної угоди є основним для поділу цивільного і торгового права. Всі відносини, що виникають у зв'язку з укладенням та виконанням такої правової угоди, є предметом регулювання торгового права [8 с.321]. Діяльність підприємця розглядається як його професійна діяльність. Це означає, що така діяльність здійснюється із застосуванням необхідних знань та здобутої кваліфікації, а також є основним джерелом доходу. Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, повинен зареєструватися в Торговому реєстрі. Уся господарсько-торгівельна діяльність регулюється спеціальними нормативним актами (законами, кодексом, декретами, ордонансами). Вони і визначають правове становище суб’єктів господарювання у Франції.
2.3. Підприємництво в Англії.
Основи сучасної англійської системи комерційного права були закладені ще в середині 11ст., коли в 1066 Англію завоювали нормани. Саме з цього часу почав складатися розподіл на загальне і коригувальне право справедливості, а також на систему прецедентів і статутів. Приблизно в цей період почало розвиватися морське право, яке включало свої принципи і інститути, а також судові інстанції. Також розвивалося і торгове право. Торговці були не знайомі з правовою системою інших держав, тому керувалися традиційними і добре відомими для них нормами торгового права яке самі ж і створювали. Його виконували й на торгових судах. Довіру ж в іноземних комерсантів підвищували створені спеціальні недержавні суди. У 1353 році Англійським парламентом був виданий акт, де зазначалося що, комерційний суд повинен застосовувати до всіх справ, які належать до їхньої юрисдикції, купецьке, а не загальне право. У 1471 р . парламент прийняв постанову про те, що організатори ярмарків, їх учасники та відвідувачі, в разі порушення їх прав могли вимагати створення спеціальних судів. Зараз, підприємницька діяльність у Великобританії може здійснюватися індивідуальними підприємцями, товариствами, компаніями, філіями іноземних компаній, тощо. Крім того, допускається об'єднання в консорціуми, синдикати, прості товариства. Для того, аби займатися багатьма видами діяльності необхідно отримати спеціальну ліцензію чи атестат, а в деяких випадках і статусу члена саморегульованої організації. Індивідуальний підприємець - це фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність від власного імені і за свій рахунок. Для початку зайняття такою діяльністю не обов’язково реєструватись в Торговому реєстрі. Проте податковими органами ведеться їх суворий облік, та увесь їх дохід повинен оподатковуватись. Разом з тим фінансові результати діяльності не підлягають обов'язковій аудиторській перевірці і можуть не публікуватися [7 с.416]. Такі підприємці несуть відповідальність усім своїм майном за порушення будь яких зобов’язань. Проте, незважаючи на таку спрощену системи, найбільш частіше англійські підприємці утворюють компанії. Компанії реєструються в Торговому реєстрі, мають загальну для усіх правосуб’єктність, і займаються будь якими дозволеними видами публічної діяльності. Компанії можуть на свій вибір обмежуватись лише певними видами діяльності. Проте у відносинах з третіми особами діють обмеження суворою спільною правосуб’єктністю. Але це повинно чітко регулюватись статутом товариства, адже діє відповідальність перед усіма акціонерами за перевищення власних повноважень. Директор виконує свої обов’язки в інтересах компанії і несе відповідальність перед акціонерами. У праві прецеденту існують численні