«Господарське законодавство країн ЄС»

діяльністю з надання гарантій, яка повинна включати гарантійний нагляд, передбачений господарським правом. Основними формами господарського нагляду виступають: нагляд на початку господарської діяльності; нагляд у процесі здійснення господарської діяльності; нагляд при завершенні господарської діяльності; застосування санкцій у випадку невиконання обов’язків; сприяння розвитку суб’єктів господарювання, що дозволяє збалансувати інтереси держави та інтереси суб’єктів господарювання, щодо яких застосовуються адміністративні заходи.  Зазначені вище тенденції щодо розвитку господарського нагляду в країнах ЄС, на наш погляд, є надзвичайно важливими і для України, яка в багатьох сферах продовжує будувати свою наглядову діяльність виходячи з принципів тотального контролю за суб’єктами господарювання, що зв’язує підприємницьку ініціативу, а отже, виключно негативно позначається на результатах господарської діяльності. Господарський нагляд, безумовно, має залишитися у переліку інструментів державного регулювання економіки, проте суттєвих змін має зазнати ідеологія його застосування. Принципового значення у цьому аспекті набуває якомога більш швидке впровадження у діяльність національної публічної адміністрації стандартів належного управління, на підставі яких і має здійснюватися зміна параметрів та форм діяльності суб’єктів, задіяних у регулюванні сфери економіки (господарювання). Державне регулювання економіки (господарювання) здійснюється у країнах ЄС далеко не завжди із застосуванням прямих (адміністративних) інструментів. Пріоритет у даній сфері відданий організаційним заходам, завдяки яким держава створює, так би мовити, загальні контури, у межах яких, власне, і має здійснюватися господарська діяльність. Зазначене завдання досягається, насамперед, впровадженням у життя інституту реєстрації суб’єктів господарювання. Країни ЄС мають подекуди різне законодавство щодо порядку легалізації суб’єктів господарювання. Головна відмінність полягає у тому, що в окремих країнах, наприклад у Німеччині, допускається добровільна реєстрація підприємців. Проте у більшості європейських країн зазначена процедура є обов’язковою. Так, за законодавством Франції підприємницька діяльність може бути розпочата лише після отримання свідоцтва, що підтверджує внесення інформації про суб’єкта підприємництва до торгового реєстру. Реєстрація комерційних організацій як один із етапів легалізації відбувається за наявності установчих документів, якими є договір та статут. Договір повинен бути підписаний засновниками та мати вказівку на рішення засновників щодо початку діяльності організації та об’єднання своїх зусиль для досягнення господарської мети, а також щодо участі у розподілі прибутку та збитків. Французьке законодавство передбачає обов’язкове опублікування інформації про створення юридичної особи в засобах масової інформації – спеціальному виданні, яке поширюється усіма торгово-промисловими палатами, де, власне, і відбувається реєстрація господарюючих суб’єктів. Одночасно із публікацією інформації про створення компанії її учасники підписують «декларацію про відповідальність», яка містить інформацію про всі здійснені операції та про відсутність порушень законодавства у цій сфері. Протягом місяця після публікації інформації визначені документи направляються в реєстраційні служби, які діють при торговопромислових палатах. Ті, у свою чергу, вносять відповідні відомості у державний торговий реєстр, які ведуть торгові або загальні суди. Державна реєстрація здійснюється на основі заяви. Не пізніше місяця з дати реєстрації суб’єкт господарювання зобов’язаний повідомити податкове управління про даний факт[20 с.130].   Фінансові способи державного впливу на суб’єктів господарювання, на наш погляд, найбільш вдало вписуються у концепцію сучасного державного управління економікою (господарюванням), оскільки цілком і повністю «вкладаються» в економічні закони, не порушуючи при цьому нормального ходу економічного життя країни. Саме цим, власне, і відрізняється планова економіка від економіки ринкової, остання з яких відчуває на собі лише опосередкований вплив з боку держави. Разом з цим треба пам’ятати, що фінансова допомога з боку держави може доволі суттєво змінити ситуацію на ринку, сприяти розвитку певних видів господарювання, тим самим призупинивши розвиток інших. У даному випадку йдеться про виникнення ситуації керованої конкуренції, що, як наслідок, може порушити передбачені конституційним правом умови конкуренції. Не завжди фінансова допомога може бути і бажаною для її адресата, бо доволі часто отримання останньої пов’язане з виконанням певних обов’язків. Не можна не згадати також і про можливі зловживання у даній сфері, у разі наявності яких окремі суб’єкти господарювання можуть у незаконному порядку отримати допомогу від держави. Викладені факти обумовлюють наявність доволі розгалуженого законодавства, яке регламентує умови та процедури видачі фінансової допомоги суб’єктам господарювання, що є необхідною гарантією дотримання та непорушення прав усіх учасників відповідних правовідносин. Особливість таких актів полягає у їх наддержавному характері, тобто вони приймаються керівними органами ЄС, а не національними адміністраціями. Такий крок, безумовно, є обґрунтованим, оскільки дозволяє досягти єдності економічної політики щодо усіх країн, з яких утворено ЄС  як, нагадаємо, насамперед економічне об’єднання незалежних держав. Нині у країнах ЄС напрацьовано доволі велику систему стимулюючих засобів впливу на суб’єктів господарювання, під якими розуміються фінансові стимули у формі грошових коштів, платежів або звільнення від зобов’язань, які без зволікань позитивно позначаються на майновому стані суб’єкта господарювання та зобов’язують його дотримуватися певного порядку дій, наприклад створювати нові робочі місця. Стимулюючі засоби підтримки економіки, як правило, включають в себе надання державних виплат (так звані стимулюючі субсидії) та звільнення від виконання зобов’язань (так звані пільгові субсидії або звільнення від обтяжень).  Роблячи проміжний висновок з викладеного, наголосимо на тому факті, що у ЄС взагалі та країнах ЄС зокрема нині напрацьовано чималу кількість механізмів фінансової підтримки суб’єктів господарювання, які є апробованими практикою ринкового господарювання. Доволі досконалими є також і процедури надання такої допомоги, оскільки від цього залежить стабільність та прогнозованість економічної політики держави у даній сфері. Зазначений досвід, як з огляду на євроінтеграційні