Ґрунтознавство з основами геології

ґрунт:вода 1:5, ретельно збовтують 5 хвилин. Потім фільтрують крізь паперові фільтри, у витяжку занурюють на 1 см індикаторний папір та за допомогою порівняння з еталонною кольоровою шкалою визначають рН розчину (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Шкала кольорів розчину з різною величиною рН

Реакція розчинурНКолір

Дуже сильно кисла

кисла1,0Малиновий

2,0Рожево-помаранчевий

Сильнокисла3,0Помаранчевий

4,0Жовто-помаранчевий

Середньокисла5,0Жовтий

Слабокисла6,0Зелено-жовтий

Нейтральна7,0Жовто-зелений

Лужна8,0Зелений

Сильнолужна9,0Синьо-зелений

10,0Сірувато-синій

Визначення обмінної кислотності потенціометричним методом (в од. рНКСl).

Хід аналізу. 20 г повітряно сухого ґрунту, розтертого і просіяного крізь сито з діаметром отворів 1 мм, зважують на технічних терезах з точністю до 0,1 г і переносять у плоскодонну колбу місткістю 100 мл. Мірною колбою приливають 50 мл 1,0 н розчину КСl (рН 5,6–6,0). Колбу закривають пробкою і періодично збовтують протягом 1 години. Після відстоювання в чистий скляний стаканчик зливають прозору частину суспензії і вимірюють рНКСl потенціометричним методом.

Результат визначення кислотності ґрунту колориметричним і потенціометричним методами представити в таблиці: 

№ зразка рН

Колори-метричноПотенціо-метричноКолори-метричноПотенціо-метрично

Водна витяжкаСольова (KCL)

 

Контрольні питання

1.Що таке кислотність та лужність ґрунтового розчину? Чим вона визначається?

2.Які значення рН відповідають кислотній, нейтральній та лужній реакції ґрунтового розчину?

3.Проведіть порівняльну оцінку формам кислотності ґрунтів.

4.Відношення різних груп рослин до вмісту алюмінію у ґрунті.

5.Які методи визначення реакції ґрунтового розчину Вам відомі?

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 8

ТЕМА:ГУМУСНИЙ СТАН ҐРУНТУ, ЗАХОДИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Мета роботи: навчитися визначати вміст гумусу візуальним методом; вивчити розподіл гумусу по профілю ґрунтів (на монолітах); засвоїти  закономірності розподілу гумусу у різних типах зональних ґрунтів; дослідити властивості гумусових кислот та їх солей.

Обладнання та реактиви: зразки ґрунту; трикутник кольорів С.О. Захарова, конічні колби місткістю 100 та 250 см3, мірні коли об’ємом 50 мл, паперові фільтри, воронки, фарфорові ступки; ваги, електроплитка; реактиви: 0,1 н розчин NaOH, 1 н розчин H2SO4.

Гумусний стан ґрунтів

Гумусний стан ґрунтів – сукупність морфологічних ознак, загальних запасів, властивостей органічної речовини й процесів її утворення, трансформації та міграції в ґрунтовому профілі.

Система оцінок гумусового стану ґрунтів охоплює вміст і запаси в них гумусу, його профільний розподіл, збагаченість азотом, ступінь гуміфікації, типи та специфіку гумусових речовин (у тому числі їх груповий та фракційний склад). Вона інформує про вплив гумусоутворення на генезис ґрунтів, надаючи можливість зробити висновок про роль гумусових речовин у формування забарвлення, структури, стабілізації або руйнування глинистих мінералів і міграції по профілю органо-мінеральних речовин.

Якісні особливості гумусу характеризує його фракційно-груповий склад (співвідношення найважливіших компонентів). 

Груповий склад гумусу (за І.В. Тюріним) – це набір і кількісний вміст у ньому специфічних і неспецифічних сполук, а група – сукупність споріднених за будовою і властивостями речовин, передусім гумінові кислоти, фульвокислоти, гумін, неспецифічні сполуки. 

Фракційний склад характеризує розподіл речовин, які входять до різних груп гумусових сполук, за формами їх зв’язку з мінеральними компонентами ґрунту, як функція вмісту та складу солей, мінералогії та умов гуміфікації, серед яких найважливішими виявляються  ступінь кислотності, лужності, нейтральності ґрунтів та насиченість основами.

У різних природних умовах характер і швидкість гумусоутворення неоднакові і залежать від низки взаємопов'язаних умов ґрунтоутворення: водно-повітряного і теплового режиму ґрунтів, складу та характеру надходження рослинних решток, видового складу та інтенсивності життєдіяльності мікроорганізмів, гранулометричного складу та фізико-хімічних властивостей ґрунту. Залежно від водно-повітряного режиму гумусоутворення протікає в аеробних або анаеробних умовах.

В аеробних умовах, при вмісті вологи, що складає 60-80% від повної вологоємності, а також за сприятливих температурних умов (25-30 °С) процес розкладу органічних решток розвивається інтенсивно. В цих умовах активно проходить мінералізація як гумусових речовин, так і проміжних продуктів розкладу рослинних решток. В анаеробних умовах, тобто при постійному надлишку вологи, а також при низьких температурах процес гумусоутворення сповільнюється.

За постійної нестачі вологи в ґрунт надходить мало рослинних решток, сповільнюються процеси розкладу і гуміфікації та накопичується мало гумусу. 

Найбільш сприятливе для накопичення гумусу в ґрунті чергування періодів з оптимальним водно-повітряним режимом і посушливим. У таких умовах проходить постійний розклад органічних решток, їх гуміфікація та закріплення утворених гумусових речовин мінеральною частиною ґрунту. Такі умови характерні для чорноземів.

Показники, за якими оцінюється оптимальний гумусний стан ґрунтів: кількість та запаси гумусу, збагачення його азотом (C:N), збагачення кальцієм, тип гумусу (Сгк:Сфк ) та ін. (табл. 8.1).

Одним з основних показників гумусного стану ґрунтів є вміст органічної речовини в їх поверхневому горизонті. Цей параметр найчастіше використовують для оцінки гумусного стану. 

Таблиця 8.1

Показники гумусового стану ґрунтів (Орлов Д. С., Гришина Л. О.,1981)

ОзнакаРівень, характер ознакиМежі величин

123

Грубизна підстилки, см (для лісових ґрунтів)дуже потужна

потужна

середньопотужна

малопотужна> 10

5–10

2–5

< 2

Відношення запасів органічних речовин у підстилці і в мінеральному профіліектоморфний розподіл

мезоморфний розподіл

ендоморфний розподіл> 1

Близько 1

< 1

Вміст гумусу в мінеральному профілі ґрунту, %

дуже високий

високий

середній