Ґрунтознавство з основами геології

 %

більше за 10,00

10,00 - 7,00

7,00 - 5,00

5,00 - 3,00

3,00 – 2,00

2,00 – 1,00

1,00 - 0,50

0,50 - 0,25

5.Масу агрегатів, розміром менших за 0,25 мм, які після просіювання залишилися у піддоні, не визначають, а їх вміст розраховують за різницею між 100% і сумарним вмістом макроагрегатів всіх фракцій. 

6.За результатами аналізу провести оцінку структурного стану грунту (див. табл. 6.3).

 Завдання 2. Визначити морфологічну структуру зразків ґрунту.

Методика роботи

1.З кожного горизонту зразка ґрунту береться ґрунтовий матеріал об’ємом, що уміщується на долоні. При цьому вибирається не перші-ліпші або найкрупніші окремості, а той об’єм матеріалу, що є типовим для даного горизонту. Відібраний матеріал розкладається на листі паперу (бажано міліметрового).

2.На листі паперу матеріал сортується за морфологічними ознаками (табл. 6.2, рис. 6.2), при чому сортування проводять відразу на рівні родів структурних елементів. Після сортування окремостей визначають переважаючі за кількістю (масі) та додаткові види структурних елементів (оскільки ґрунтова структура зазвичай буває змішаною). За співвідношенням видів дається попередня назва структури горизонту, де основний (переважаючий ) вид становиться на останнє місце: наприклад, призматично-горіхувата структура (горохуватий вид – основний), комкувато-горіхувата-призматьична структура (призматичний вид - основний).

3.Відсортовані за родами структурні окремості далі аналізуються за середніми розмірами. Попередня назва структури уточнюється з урахуванням розміру окремостей. Розмірні діапазони виду структурних елементів розбиваються на наступні піддіапазони: дрібний, середній, крупний. Наприклад: структура дрібнобрилувата, крупнобрилувата та ін. (див. табл. 6.2).

Для визначення розмірів окремостей зручно користуватися міліметровим папером. У подальшому можна проводити на око.

4. Надається повна назва структури горизонту з урахуванням морфології і розмірів окремостей. Приклад повної назви структури: крупногоріхувато-середньопризматична, середньо-крепнобрилиста та ін.

5. При морфологічному описі структурних окремостей бажано вказувати переважаючий вид їх поверхні: гладка, шершава, кутова (гострореберні виступи), вузловата (округлі виступи), осередчаста (округлі впадини). Вид поверхні структурних окремостей фіксується в бланку морфологічного опису грунту як додатковий елемент у графі «Структура». Наприклад: структура середньо призматична (гладка) або крупногоріхувато (шершава)-середньопризматична (гладка).

Результати вписуються у відповідну графу бланку описання ґрунту(зразок оформлення бланку опису грунту наведено у  лабораторній роботі №5).

Контрольні питання

1.Дайте визначення поняттям «структури» і «структурності» ґрунтів.

2.Яким чином оцінюють структурний стан ґрунту?

3.Класифікація структури ґрунтів в залежності від розміру і форми.

4.Проаналізуйте структуру ґрунтів як морфологічну ознаку, вкажіть її види. 

5.Охарактеризуйте метод визначення агрегатного стану ґрунту М.І. Савінова.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 7

ТЕМА: ВИЗНАЧЕННЯ РЕАКЦІЇ ҐРУНТОВОГО РОЗЧИНУ

Мета роботи: сформувати у студентів поняття «реакція ґрунтового розчину», ознайомитися з методами визначення рН ґрунту. 

Прилади, посуд і реактиви: рН-метр, колба плоскодонна місткістю 50—100 мл, мірний циліндр на 50 мл або мірна колба на 25 та 50 мл, скляний стакан місткістю 50 мл, вода дистильована.

Кислотність ґрунту не є її морфологічною (зовнішньою) ознакою, оскільки це фізико-хімічна властивість, якої ґрунт набуває у процесі свого розвитку під впливом різноманітних факторів ґрунтоутворення. Водночас реакція ґрунтового розчину надзвичайно важлива властивість, що визначає генетичні та виробничі (у тому числі і родючість) ґрунтові властивості, а також є одним із діагностичних ознак ґрунту, з чим і пов’язано вивчення понять про кислотність у контексті морфологічних ознак ґрунту.  

Види кислотності ґрунту

Кислотність ґрунту – це здатність ґрунту підкислювати ґрунтовий розчин, воду і розчини нейтральних солей. 

Реакція ґрунтового розчину визначається співвідношенням концентрацій вільних іонів Н+ та ОН–. Якщо концентрація іонів водню дорівнює концентрації гідроксильних іонів – реакція нейтральна; коли концентрація іонів Н+ більша концентрації іонів ОН– – кисла; якщо концентрація іонів Н+ менша концентрації іонів ОН– – лужна. 

Реакцію ґрунтового розчину визначають через величину водневого показника (рН), що є від’ємним десятинним логарифмом концентрації іонів Н+: 

рН= – lg [Н+]                                             (7.1)

Якщо концентрація іонів Н+ в 1 л розчину дорівнює 0,1 г, то рН = 1, якщо – 0,001, то рН = 3. 

Залежно від величини рН водної витяжки або суспензії реакція ґрунту має наступну назву:

Реакція ґрунтового розчинурНКонцентрація Н+ в 1 л розчину

Дуже кисла3–410–3 – 10–4

Кисла4–510–4 – 10–5

Слабокисла5–610–5 – 10–6

Нейтральна710–7

Слаболужна7–810–7 – 10–8

Лужна8–910–8 – 10–9

Дуже лужна9–1010–9 – 10–10

Кисла реакція властива дерново-підзолистим, сірим лісовим і болотним ґрунтам; нейтральна – чорноземам; лужна – каштановим ґрунтам і солонцям.

Розрізняють два види кислотності ґрунту: активну і потенційну.

Активна кислотність (лужність) ґрунту – це кислотність ґрунтового розчину, обумовлена вона іонами Н+ (ОН-), які знаходяться в рідкій фазі ґрунту, і позначається pHH2O або рНводний. Безпосередньо впливає на розвиток рослин та життєдіяльність мікроорганізмів. 

При характеристиці активної лужності ґрунтових розчинів розрізняють загальну лужність, лужність від нормальних карбонатів та лужність від гідрокарбонатів. За рівнем активної лужності ґрунти поділяють на 3 групи (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Рівні лужності ґрунтів

pHH2OРівень