Історія туризму

Серед них:

удосконалення договірно-правової бази зовнішніх відносин, укладання угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму;

активізація співпраці у складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів збільшення обсягів туристичних обмінів; 

вироблення дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими органами виконавчої влади України, насамперед з Міністерством закордонних справ і Департаментом зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Мінекономіки, а також обласними та міськими державними адміністраціями щодо оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму;

розвиток інституційного співробітництва, використання організаційно-фінансових механізмів міжнародних і регіональних органів, поглиблення безпосереднього партнерства між туристичними підприємствами та організаціями, насамперед у межах членства України у ВТО та в складі її керівного органу – Виконавчої ради ВТО, Ради по туризму держав СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: Організації Об'єднаних Націй (ООН), Ради Європи, Європейського Союзу (ЄС) тощо; 

розвиток інформаційно-рекламної та виставкової діяльності, організація міжнародних і регіональних туристичних салонів, ярмарків, бірж в Україні, зокрема в основних туристичних центрах: Міжнародного туристичного салону «Україна» в Києві, Міжнародного туристичного ярмарку «Крим. Курорти. Туризм» в Ялті, міжнародного туристичного ярмарку-виставки «Чорноморська Одіссея. Туризм. Відпочинок. Здоров'я» в Одесі, Міжнародного туристичного салону в Харкові, Міжнародної туристичної виставки «ТурЕкспо» у Львові, Міжнародного туристичного ярмарку «Турконтракт» в Ужгороді; забезпечення планомірної та систематичної участі українських туристичних підприємств у провідних зарубіжних міжнародних виставках: «ITB» у Берліні, «WTM» у Лондоні, «Fitur» у Мадриді, «MITT» у Москві, «ЕХРО-2000» у Ганновері.

Заохочуючи іноземців до відвідання, Україна на початку XXI ст. спрощувала візові формальності. Натомість західні сусідні держави — Болгарія, Чехія, Словаччина, Польща та деякі інші, — які є для громадян України не тільки туристичними, а й транзитними, поступово запровадили візові режими в'їзду для українських туристів. Наслідком цього став і продовжуватиметься в найближчому майбутньому перерозподіл напрямків туристичних потоків.

Зокрема, традиційно популярні в наших співвітчизників болгарські курорти подорожчали в 2003-2004 рр. на 20 % внаслідок інтеграції Болгарії до ЄС, приходу на цей ринок німецьких операторів, і тому стали менш привабливими для українців. У Болгарії на початку біжучого століття невпинно зменшувалася кількість 2-зіркових готелів (багато з них перебудовувалися у 4- та 5-зіркові, що призводить до збільшення вартості турпакетів. Введення Румунією в 2004 р. транзитних віз зробило Болгарію ще менш привабливою країною для відпочинку громадян України.

Похмурою сторінкою участі України в міжнародному туризмі стало масове використання статусу туриста громадянами нашої країни з метою пошуку роботи (переважно нелегальної) за кордоном. Чимало українських та іноземних турфірм навіть спеціалізувалися на такому «туризмі». Кількість «туристів», які незаконно залишилися у країнах, до яких вирушили, складала, за станом на 2004 р., навіть не сотні тисяч, а мільйони українських громадян. Разом із трудовими мігрантами, які загострили конкуренцію на ринку праці багатьох держав, за кордон виїхало також чимало злочинців, утворивши в низці країн Європи, Америки та Близького Сходу так звану «російську мафію». Трудова міграція та міжнародна злочинність підштовхнули уряди країн Заходу до запровадження жорстких заходів у візовій політиці. На початку XXI ст. українські тур-фірми та туристи дедалі частіше стали стикатися з великими труднощами в отриманні віз до країн ЄС, США, Ізраїлю та деяких інших держав. Безапеляційні відмови консульств призвели до зриву тисяч потенційних туристичних поїздок; і кількість таких відмов, на жаль, стає дедалі більшою, утворюючи нову «залізну завісу» між Європою та Україною.

 

12.3. Основні тенденції та перспективи розвитку вітчизняного туризму на рубежі ХХ-ХХІ століть

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Завдяки вигідному географічному розташуванню, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь та з Заходу на Схід. Україна володіє значним туристично-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, індустрією подорожей та туризму, численними культурно-історичними пам'ятками, високим освітнім рівнем населення.

В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає в створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед найбільш привабливих туристично-рекреаційних зон, де туризм посідає одне з чільних місць в розвитку економіки; це Автономна республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ.

Спираючись на створені в 1990-і та попередні роки правові засади, туристичні організації України значно активізували свою діяльність у розвитку внутрішнього та міжнародного туризму: