Історія туризму

успішно розвивалося співробітництво в сфері туризму в межах міжнародних організацій: Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Ради з туризму країн - учасниць СНД; у 1998 р. за участю української делегації прийнято Тбіліську декларацію країн – учасниць СНД щодо створення сприятливих умов для стабільного розвитку туризму;

розроблено Національну систему туристично-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича»;

введено державну статистичну звітність у галузі туризму; запроваджено ліцензування суб'єктів туристичної діяльності всіх форм власності (нині їх понад 3 тис.); укладено близько 30 міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму із зарубіжними країнами;

запроваджено щорічне проведення міжнародних туристичних салонів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Ялті та інших містах;

стала традиційною участь національних стендів України в престижних туристичних біржах і ярмарках (Лондон, Берлін, Варшава, Москва, Мілан, Санкт-Петербург тощо);

введено в дію Програму забезпечення захисту та безпеки туристів і Положення про пошуково-рятувальну службу суб'єктів туристичної діяльності;

у липні 2000р., з метою об'єднання зусиль працівників суб'єктів туристичної діяльності і суміжних галузей, захисту їх законних інтересів, сприяння поліпшенню обслуговування туристів та розвитку туризму в Україні, засновано громадську організацію — Всеукраїнський Союз працівників асоціацій, підприємств і організацій туристичної сфери («УкрСоюзТур»).

За дорученням кабінету Міністрів України Державним комітетом України з питань молодіжної політики, спорту і туризму було:

проведено реформування та реструктуризацію галузі шляхом створення на базі провідних туристичних підприємств, які перебували у сфері управління Держкомтуризму, акціонерних товариств;

розроблено та зареєстровано у Міністерстві юстиції України Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг і послуг харчування та розпочато сертифікацію підприємств, які надають ці послуги;

сформовано мережу навчальних закладів різного рівня для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів туризму;

у межах програми «Намисто Славутича» розроблено понад 200 загальнодержавних тематичних туристично-екскурсійних маршрутів по місцях багатих на пам'ятки історії, культури, архітектури, пов'язаних з життям і діяльністю видатних діячів України; видано рекламно-інформаційні буклети «Новгород-Сіверський», «Святині Києва», «Кам'янець-Подільський», «Львів туристичний», «Земля, яку сходив Тарас» та ін.; впроваджувалися екскурсійні маршрути «Чумацькими шляхами», «З варяг у греки», «Україна в мережі транснаціональних великих шовкових шляхів»;

створено автоматизований інформаційно-рекламний центр «Українська туристична інформаційна система» (УТІС). що увійшов до мережі Інтернет, з регіональними представниками у містах Одесі та Львові;

створено Державну акціонерну компанію «Україна туристична».

Ці комплексні заходи сприяли динамічному розвитку туристичної індустрії, послідовному збільшенню обсягів надання послуг без залучення коштів з державного бюджету.

На початку XXI ст. туристична галузь виробляла 8 % валового внутрішнього продукту і становила 20 % зовнішньоторговельного обігу України. Кожен турист, який відвідав Україну, залишив тут, в середньому, майже 500 доларів. З урахуванням суміжних галузей, туризм надавав роботу приблизно 1,8 млн. українських громадян.

Динаміка років, у які в Україні за рекомендаціями ВТО діяла нова методика статистичної звітності, була такою: 1994 р. — 4,6 млн. іноземних туристів; у 1995 — 3,7; 1996 – 3,9; 1997 — 7,6; 1998 — 6,2; 1999 — 4,2; 2000 — 4,4 млн.. Постійні зміни в динаміці потоку іноземних туристів до України зумовлені низкою чинників, зокрема:

загальною економічною ситуацією в Україні, погіршення якої призвело до зниження інтересу потенційних ділових партнерів і, як наслідок, скорочення обсягів «ділового туризму»;

невирішеністю проблем, пов'язаних з механізмом отримання віз для в'їзду в Україну, та високою вартістю віз і консульських зборів;

високими цінами на туристичні послуги в Україні порівняно з країнами аналогічних туристично-рекреаційних можливостей;

відсутністю належної реклами туристично-рекреаційних можливостей України на державному рівні;

відсутністю системи реалізації послуг іноземним туристам санаторно-курортними закладами.

Загальним гальмівним чинником розвитку туризму, насамперед його матеріально-технічної бази, були проблеми, пов'язані з податковим законодавством України. Це стосується передусім сплати податку на додану вартість (ПДВ), земельного податку, готельного та курортного зборів. Не було відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь.

Упродовж 2000 р. зареєстровано 11,2 млн. відвідань України іноземцями (річний приріст становить 5,6 %), у тому числі 4,4 млн. туристичних поїздок (приріст 4,1 %) та 6,8 млн. одноденних поїздок (приріст 6,2 %).

За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі впродовж свого перебування в Україні в 2000 р. залишили в ній 2,2 млрд. дол. США.

У 2000 р. громадяни України здійснили 13,4 млн. закордонних поїздок (приріст становить 16,4 %), у тому числі 8,7 млн. туристичних (приріст 17,0 %), решта — одноденні відвідання.

Так само, як і для багатьох європейських країн, де найпотужнішими є туристичні потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою впродовж останніх років становила близько 65 % загального обсягу туристичних потоків.

Крім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких зросла в 2000 р., порівняно з 1995-1996 рр., у 8 разів.

Скоріше за все, поїздки між сусідніми державами і надалі значно переважатимуть у структурі міжнародного туризму.

У внутрішньому туризмі помітно активізувалася в 2000 р. діяльність деяких регіональних підрозділів державної виконавчої влади в галузі туризму