Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

Битва, що почалася 11 вересня, 13 вересня закінчилася повним розгромом польсько-шляхетського війська й панічною втечею тих, хто врятувався.

Повстанцям дісталися величезні трофеї – 100 гармат, багато іншої зброї й спорядження, десятки тисяч підвід з матеріальними цінностями. І довго ще в Україні шляхтичів глузливо прозивали «пилявчиками».

Блискуча перемога народної армії мала велике значення для дальшого розгортання визвольної війни. Польсько-шляхетську армію було розгромлено, визволено Волинь і Поділля. Шляхтичі в паніці утікали з українських земель, Хмельницькому відкрився шлях на Польщу.

Після битви під Пилявцями у козацькому таборі виникло дві концепції подальших дій: 1) зайняти лінію по річці Случ й укріпитися тут, відпустивши татар з ясирем; 2) йти на Львів (в цьому була підтримка татар). Хмельницький погодився з думкою татар, а також врахував настрої мас і повів військо в Галичину. Облогу міста Львова Хмельницький розпочав 26 вересня, а вже 5 жовтня полк М. Кривоноса захопив Високий Замок. У ході переговорів, які в цей час розпочали з гетьманом міщани, Хмельницький погодився зняти облогу за відносно невеликий викуп.

16 жовтня Хмельницький рушив на Замостя – важливе місце на шляху до польської столиці Варшави. Підійшовши до мурів міста, він запропонував міщанам здати Замостя за викуп, але отримав відмову й наказав брати його штурмом. Три штурми міста були невдалими. Ситуацію ускладнювала загальна втома україно-татарської армії, наближення зими, нестача коней, артилерії, боєприпасів та спалах епідемії чуми. Невдовзі від короля Варшави Яна Казимира до Хмельницького прибув посланець із пропозицією укласти перемир’я. 10 листопада спочатку старшинська, а потім загальна військова рада ухвалили рішення припинити воєнну кампанію й відступити «на Україну». 14 листопада україно-козацька армія залишила околиці Замостя й рушила додому.

 

 

Влітку 1648 року в різних регіонах Прикарпаття, зокрема, на Покутті, в Галицькому Підкарпатті, Обертинщині, виникають невеликі, але заповзяті повстанські загони, що називалися тут. Певний час ці загони – маючи кожен свого отамана, ватага – обмежувалися нападами на маєтки місцевих шляхтичів та витісненням із сіл польської адміністрації. На значніші бойові операції ні озброєння, ні досвіду, ні достатніх сил у них не було. Крім того, потрібен був хтось, хто взяв би на себе координацію дій цих загонів, об'єднав, організував у більш-менш пристойне військо, яке могло б протистояти не лише надвірним охоронцям місцевих магнатів, але й добре вишколеним підрозділам війська Речі Посполитої.

І до середини літа 1648 року такий організатор, такий авторитетний ватажок з'явився. Ним став хоробрий, талановитий ватаг Семен Височан.

Восени 1648 року, коли селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило на територію Галичини, багато жителів Рожнятова влилося в загони Семена Височана. Важливим етапом цієї боротьби було оволодіння Рожнятівським замком. Рожнятівські повстанці разом з мешканцями навколишніх сіл та міщанами з Калуша, озброєні гарматами, рушницями, гаківницями, почали його штурм. Перелякані шляхтичі не встояли перед натиском повсталих, покинули замок з усім скарбом і підземним ходом вийшли до лісу Батин. Але повстанці наздогнали їх біля с Велдіжа (нині с. Шевченкове) і знищили. У 1649 році між Креховичами і Раковом відбулася битва, в якій було взято в полон багато татар. За допомогу в цій війні владика Шумлянський отримав від польського короля Яна ІІІ Собацького полонених татарів та інші привілеї. Рожнятів розвивається, отримує право на проведення ярмарків.

За короткий час Семен Височан сформував із селян і міщан великий загін повстанців. Значну роль у народному русі відігравала дрібна українська шляхта. Джерела називають прізвища Березовських, Грабовецьких, Витвицьких, Голинських, Драгомирецьких, Княгиницьких, Угерницьких, Чайковських та інших. Усі вони прибули до табору Височана з групами повсталих, з якими і до того часу боролися проти польської шляхти. Після вступу в табір вони ставали сотниками, полковниками, в залежності від кількості прибулих з ними повстанців.

Повстання на Калущині відбулося в той же час, восени 1648 р. Найактивніше піднялися жителі села Грабівка, що за 15 км від Боднарова. Очолив повстання священик Іван, прозваний Грабівським. Рух охопив 20 сіл Калущини. Найближчим помічником і соратником Грабівського став Іван Бережницький, який був осавулом, тобто правою рукою Івана Грабовського. Отже, велике повстання під проводом отця Грабовського пройшло на Калущині і перекинулось на Рожнятів з околицями. Було спалено панський маєток у Сваричеві, захоплено замок у Рожнятові, а шляхту вибито.

Ватажками в селах були сільські війти, священики. Кількість повсталих досягала 5 тисяч осіб. У повстанні брали участь цілі сім'ї, батьки з синами, братами, зятями. Озброєні були гаківницями, рушницями, ножами, вилами, косами.

Повсталі скинули старий католицький уряд, встановили свій, зробили Калуш опорним пунктом своєї діяльності. Згодом перейшли в Долинщину. Почали розправу над гнобителями в с. Рівні, знищили маєток пані Косаківської і маєток у Сваричеві.

У той час Семен Височан діяв на Покутті, здобув Пнівський замок. Повстання на Калущині тривало до грудня 1648 р. Семен Височан звільнив від польського панування майже все Покуття. 15-тисячне військо Семена