Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

Чимало Б. Хмельницький зробив для зміцнення міжнародного становища української держави, для зростання її ролі як суб'єкта відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Ще 1648 р. він зав'язав стосунки з Туреччиною, що було потрібно з огляду на союзника України – кримського хана – васала турецького султана. Улітку 1650 р. Хмельницький погодився на прийняття турецького протекторату. Адже дуже нелегко було порозумітися з кримським ханом, який вимагав від гетьмана спільної війни проти Росії, щоб приєднати землі Астраханського і Казанського ханств. Щоб відвернути увагу хана від Москви, Б. Хмельницький запропонував йому спільний похід у Молдову, бо розумів її значення як торговельного шляху до Туреччини. Похід було успішно проведено у вересні 1650 p., і молдавський господар В. Лупул був змушений укласти союз з Україною та заручити свою дочку Розанду із старшим сином гетьмана Тимошем. Старша дочка Лупула була одружена з литовським князем Я. Радзивілом. Завдяки родинним зв'язкам із впливовим литовським магнатом Хмельницький сподівався досягти на майбутнє нейтралітету Литви.

Хмельницький справедливо вважає цю державу спадкоємицею Київської Русі. Державу Б. Хмельницького можна кваліфікувати як аристократичну республіку. У 1650 р. населення складало 1, 5 млн. осіб.

 

 

Програма створення незалежної держави була висунута гетьманом Б. Хмельницьким і його соратниками. Ідея державності вперше в історії української суспільно-політичної думки була сформульована під час переговорів Б. Хмельницького з посольством коронного гетьмана М. Потоцького на початку березня 1648 р. Перша згадка про плани створення козацької держави зустрічається у вимогах Війська Запорозького, переданих Б. Хмельницьким у травні 1648 р. захопленому в полон у битві під Корсунем М. Потоцькому. Важливе значення для розбудови держави мали ухвалені в червні «Статті про устрій Війська Запорозького».

Протягом першої половини 1649 р. Б. Хмельницький завершив в основних рисах розробку програми державного будівництва. Засадничі принципи української державної ідеї були висловлені ним під час переговорів із польським посольством А. Кисіля та російським посольством Г. Унковського: 1) Право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; 2) Незалежність новоутвореної держави від Речі Посполитої; 3) Соборність Української держави; 4) Спадкоємність державної традиції Київської Русі. Сформульована Б. Хмельницьким національна державна ідея стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних століть аж до кінця XX ст.

 

 

найбільшої ваги в економічній та соціальній політиці гетьманського уряду Богдана Хмельницького з самого початку набрало селянське питання. Всупереч позиції значної частини генеральної старшини, яка наполягала на негайному поверненні кріпосного права, Б. Хмельницький і його прихильники займали іншу позицію. Вони справедливо вважали, що без активної участі селянства неможливо позбутися влади Польщі, а тому виступали за те, щоб не допустити повернення на територію Гетьманщини найбільших землевласників – магнатів Потоцьких, Вишневецьких та ін.

Політика гетьмана щодо селянства ґрунтувалася на врахуванні реальної ситуації, створеної Визвольною війною, і мала важливі наслідки. Вона сприяла тому, що значна частина селянства протягом приблизно півстоліття ще зберігала козацькі права.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

 

 

Б. Хмельницький ще до визвольної боротьби 1648•1657 рр. добре розумівся в політичній ситуації, що склалася в Європі, і збагнув місце та роль України у ній. У запорізькому війську він набув досвіду міжнародних відносин, оскільки козацтво здавна намагалося проводити свою, незалежну від уряду Речі Посполитої, зовнішню політику. Вже будучи військовим писарем, у 1637 р., Б. Хмельницький не тільки керував військовою канцелярією, а й здійснював листування з іншими державами, вів переговори з іноземними послами (в Європі його називали канцлером).

Нагальна потреба в пошуку союзників у боротьбі проти Речі Посполитої та забезпечення гарантій для існування нової держави зумовлюють надзвичайно активну зовнішньополітичну діяльність гетьманського уряду. Польський дослідник Л. Кубаня стверджував, що «здається, не було і дня, щоб Хмельницький не приймав чужоземних послів, дипломатичних агентів, кур'єрів та посланців і не посилав своїх».

В протиборстві різних держав та політичних сил у Східній та Південно-Східній Європі Б. Хмельницькому вдавалося знаходити оптимальні рішення, укладати союзи з одними або добиватися нейтралізації інших. Завдячуючи цьому, він домігся визнання України урядами Османської імперії, Кримського ханства, Англії, Венеції, Росії, Речі Посполитої, Трансільванії, Австрії, Молдавії, Валахії, Швеції.

Аналіз зовнішньополітичної діяльності України після укладення Переяславсько-Московської угоди 1654 р. дає можливість стверджувати, що боротьба з Річчю Посполитою продовжувала залишатись пріоритетним завданням української зовнішньої політики. В той же час, дві хвилі геополітичних перегрупувань в Центрально-Східній Європі, а саме: перехід Криму в табір союзників Речі Посполитої та оголошення останній війни Швецією • творять у регіоні принципово нову геополітичну реальність.

У відносинах з Кримом превалюють методи