Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

 

 

Створити з повсталих селян і козаків боєздатну армію, яка боролася за визволення України, Б. Хмельницький зміг, спираючись на своїх сподвижників. Серед них були представники різних станів -козацтва, української шляхти, міщан. У роки війни вони стали талановитими воєначальниками, будівничими держави, дипломатами.

Талант політика і полководця Хмельницького в сукупності з надбаним раніше авторитетом допомагає зібрати однодумців, соратників, найближчих оточуючих та помічників. До найближчого оточення гетьмана належали І. Богун, М. Пушкар, М. Кривоніс, К. Бурляй, І. Гиря, М. Гладкий; Ф. Джеджалій, І. Виговський, А. Жданович, Ф. Вишняк, М. Нестеренко, Д. Нечай, М. Криса, Б. Топига та інші.

Соратники Б. Хмельницького мали відмінні погляди з багатьох питань. Одні з них були досить поміркованими, інші – налаштованими радикально. Проте Б. Хмельницький зміг згуртувати їх навколо ідеї боротьби за визволення України. Соратника Хмельницького виявляли власну ініціативу також в розвідувальній справі. Серед полковників найкраще інформацію здобували Богун і Кривоніс. Створена Максимом Кривоносом розвідувальна мережа досягала своїми діями Кракова й Центральної Польщі. Іван Богун великого значення надавав розвідувальному забезпеченню бойових дій. Підлеглі полковника створювали повстанські загони в запіллі ворога, широко застосовували диверсійні акції. Після бою у 1650 р. біля містечка Купчиці Іван Богун звітує, що від схоплених польських шпигунів та „язиків” йому стало відомо: великі сили поляків йдуть на м. Слуцьк.

Уже в перших битвах поряд з Б. Хмельницьким були його побратими, з якими і у майбутньому він досягав перемог. Це і Максим Кривоніс, і Данило Нечай, і Іван Богун, і Іван Ганжа, і Михайло Кричевський, і інші його соратники. З ними були виграні битви і під Пилявцями (1648), під Зборовом (1649), під Батогом (1652), під Жванцем (1653).

 

 

Головним наслідком Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 років стало створення Української гетьманської держави (Війська Запорізького). Нова українська держава створювалась на основі ідеології української козацької державності, де провідною верствою населення повинно було стати козацтво.

Скориставшись перемир'ям з Польщею, яке настало після укладення Зборівського договору 1649 p., здобутими правами для державного будівництва на відвойованих землях, Б. Хмельницький активно зайнявся організацією української козацької держави.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. На чолі полку стояв призначений гетьманом або обраний полковою радою полковник. Йому належала вся повнота влади на території полку. З полковником військові й адміністративні функції здійснювала також полкова старшина: полковий писар, обозний, суддя, осаул тощо. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. У полку могло бути до 20 сотень. Сотні ділились на курені (по 20-30 козаків у кожному) на чолі з курінним отаманом. Полковники, сотники і міські отамани мали військові ранги і поряд з військовими обов'язками несли цивільну службу в адміністрації, фінансовій управі й суді. Було організовано різні ланки державного апарату. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. У державі склалися власні фінансова, митна і податкова системи. Податки вперше почали надходити до Державного скарбу Війська Запорізького. Здійснювалося карбування власних українських грошей. У містах діяли органи самоврядування: у великих – магістрати, у менших – ратуші.

Українська держава мала власну символіку – прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом. У гетьманській столиці Чигирині були представлені посли більшості країн Європи.

Найвищим органом влади вважалася Генеральна Рада Війська Запорізького. Проте з 1649 р. її функції здебільшого переходять до Старшинської Ради, що було характерною ознакою перегрупування козацтва і свідчило про зростання ролі козацької старшини. До складу Ради входили у першу чергу генеральна старшина і полковники. Іноді Старшинська Рада збиралася в розширеному складі. У ній також брали участь сотники, представники військового товариства та міської адміністрації, а також вищого духовенства. Рада ухвалювала законодавчі акти, розв'язувала всі адміністративні, господарські, військові та зовнішньополітичні справи, була верховною судовою інстанцією, перебирала на себе функцію обрання й усунення гетьмана. До компетенції Старшинської Ради належали також питання миру і війни, мирних переговорів, встановлення дипломатичних відносин.

Могутня влада концентрувалася в руках гетьмана. Гетьман обирався на довічний термін. Йому належала вища законодавча, виконавча та судова влада. Затверджував закони після їх ухвалення Генеральною радою. Очолював збройні сили країни. У гетьмана зосереджувалися функції виконавчого характеру. Він організовував діяльність центральних органів управління, здійснював контроль і нагляд за органами місцевої влади. Мав право надавати земельні ділянки із державного фонду.

В Українській