Комунікаційні технології

Слід  погодитися з думкою, що  «можливості обмеження гіперінтерпретативних технологій надзвичайно обмежені», оскільки  жодне правове регулювання мас-медіа або  регулювання  на основі  кодексів медіаетики не може виявити специфічні прояви гіперінтерпретації й визначити критерії інтерпретативної компетенції.

Однак  соціально відповідальний журналіст може визначати  такі  критерії самостійно, прагнучи забезпечити основну функцію мас-медіа —  функцію  суспільного форуму. В  цьому  аспекті маємо справу з  медіацією як складним процесом, який здійснює не лише перенос послань між різними соціальними інстанціями,  але  продукує «особливе середовище», що продукує медіавиробництво цінностей,  ідеологем, міфологем і нарративних конструкцій.

 

4.  Технології повсякдення:

Надзвичайно велике значення для  конструювання реальності  мають енігматичні нарративи, які  зазвичай схожі на розслідницьку журналістику, але  насправді «гіперінтерпретатор не просто  пояснює й аналізує, але  й насичує медіаконтент присутністю таємниці — спокушає читача, слухача або глядача псевдознанням про  загадкові й «всемогутні» сили».

Особливе  місце займає сучасний «постфольклор» як своєрідна  «гра» (перформанс). У  сучасній «постфольклорній  культурі» існують твори, які створені на  основі  синтезу елементів фольклору (як  форми, так  і змісту) і елементів індивідуальної творчості (у різних видах мистецтва). Всі ці  культурні явища мають «синтетичну» основу, тобто є синтезом декількох самостійних видів  мистецтв, технічних і технологічних досягнень. Особливого значення  постфольклор набуває в  мережі. Постфольклор поєднує повсякденні практики з медіа, а медіа в  свою  чергу  використовує його  для  адаптації  власного контенту у повсякденну свідомість.

Однією   з  дуже відомих у  нас  в  країні  технологій конструювання  реальності є  технологія рейтингів як  стратегія маніпулювання  суспільною думкою. Сьогодні багатьом спеціалістам у галузі піар, журналістики зрозуміло, що рейтинги часто  створюють передумову «спіралі  мовчання»  (мовчазного погодження), вводять в оману аудиторію і переслідують цілком прагматичну (політичну або  економічну) мету. Отже, замість реального ми бачимо заміну реального знаками реального.  Ж. Бодріяр вважав, що це і є симулякр, який має  певну звабливість. Він  проходить такі стадії: ритуальну, естетичну і політичну. В результаті породження гіперреального виникає новий змодельований світ, що не є реальним, але  сприймається краще, ніж реальний. Що  стосується інформації, то за Бодріяром вона  не  має  ніякого змісту, а лише розігрує його, оскільки замінює комунікацію симуляцією спілкування,  що й  породжує специфіку  світовідчуття  сучасного масмедійного стану суспільства і суспільної свідомості.

Технологією можна вважати псевдоновинний формат, який полягає у  «мімікрії» реклами під  тексти новинного змісту, так  звані fake-news або  об’єднання на  одній  смузі   редакційної  й  комерційної інформації —  едвиторіалз (advertising+ed itorials). Технології імітації  рекламою текстів пізнавального

 

або  загальсоціального змісту досить давно  використовуються копірайтерами. Це  жанр інформершла (information+commerc ial), рекламна інформація маскується науково-пізнавальним характером подачі матеріалу.

Ще  однією  ілюстрацією інформаційної дифузії наших днів є синтез політичних, інформаційних, освітніх і розважальних технологій (politainment, infotainment, edutainment).

Інфотеймент від information+entertainment — зведення новинної передачі (тексту) до шоу (розважального матеріалу). Інформація в інфотейменті характеризується наступними рисами: персоніфікованість, політичні або соціальні проблеми повинні бути  представлені яскравими образами (персоною) неаналітичний підхід до рейтингу тем  (об’єктивна значимість подій  і проблем вторинна по відношенню до видовищності); наочність і включеність в образну сферу  повсякденності.

Політеймент від  policy+entertainment —  політико-розважальна технологія, що  стала застосовуватися, насамперед, в електоральній практиці США.  Саме  маркетингові принципи визначають передвиборні стратегії,  а  політик пропонується виборцям як звичайний товар.

До винайдення технології політеймента політичний маркетинг   здійснювався в  рамках  ідеологічної парадигми. Основним  тут  була  передвиборна програма кандидата, що  піддається обговоренню в  ході  передвиборної дискусії.  Політеймент припускає подання кандидатів у  різних ток-шоу, залучення для  просування поп-зірок, пріоритет таблоїдних видань і т.д. Надзвичайно важливим для цієї   технології є  використання змагання та ігрового моменту.

Передумовою політеймента служить  деідеологізація  політичної сфери. Політичні концепти (комунізм, лібералізм і  т. д.) стають ринковими брендами й використовуються відповідно до кон’юнктури ринку.

Едьютеймент —  це  синтез освітньої й  науково-пізнавальної  інформації з науково-розважальними технологіями. Природничо-наукове і гуманітарне знання адаптується до масової аудиторії і служить інформаційному задоволенню. Цей  жанр характерний для  дитячих освітніх програм, художньої літератури, кіно, але  сьогодні стає  дуже  актуальним в журналістиці.  На  це  вказує велика кількість інформації, що  побудована на принципі освіта плюс  розвага.

 

Особливого значення  в  естетиці повсякденності набуває процес демасифікації (термін Е.  Тоффлера), який повинен забезпечити плюралізм  думок і  смаків. Але  сьогодні цей  процес цілком співіснує з виробництвом масового інформаційного продукту. Удосконалювання інтерактивних технологій у рамках інформаційної парадигми постмодерну знаходиться поруч із  міграцією текстів, розмиттям жанрів дифузією новинної, комерційної й аналітичної інформації.

Розважальність і гумор, характерні для медіапарадигми постмодерну, можуть виступати як певні  стратегії включення і залучення уваги аудиторії. Надзвичайно велика кількість гумористичних передач, програм, навіть окремих каналів широко використовують цю  технологію. Розважальність і гумор, що  панують сьогодні в  мас-медіа, виступають в  якості

«м’якого контролю», наприклад у напрямку економічної вигоди, стимулюючи фінансову активність.

Крім  цього,  мас-медіа  створюють «сакральний  топос» у структурі медіаритуалу, у якому журналісти й ведучі з’являються як «апостолоподібні нарратори» й привілейовані актори (документальні фільми про  воду,  про  11  вересня, про всесвітній заговір, теорію  золотого мільярду і