Комунікаційні технології

— опосередкований контроль передбачає застосування економічних важелів щодо  ЗМІ з метою  коригування їхньої політичної лінії.

Відомо  три  основні напрямки  розв’язання проблеми контролю національного  інформаційного простору в  нових умовах:

1). Встановлення контролю над  приймальними пристроями через  неможливість встановити повний контроль над засобами передачі інформації, наприклад,  у  разі  їхнього знаходження на території іншої держави;

2).  Використання методів глушіння радіосигналу, створення  перешкод для  поширення його інформаційної складової; до цієї  групи методів належить і такий технічний прийом як зміна  діапазону поширення радіосигналів (вітчизняний стандарт УКХ  і західний БМ  не повністю збігаються);

 

3). Ведення контрпропаганди, тобто створення модифікованого інформаційного потоку з  метою  послаблення, а  в  ідеалі  — повної ліквідації ефекту від  пропаганди противника.

Контрпропаганда

Контрпропаганда — це комплекс заходів, спрямований на захист певної системи уявлень, установок, стереотипів від пропаганди опонента. Контрпропаганда —  це  своєрідний «крок у відповідь». Теми  і час їхнього розгляду обирає опонент, який створює незручні і небезпечні для  контрпропагандиста умови. розробка моделі   контрпропагандистської кампанії.  Кро-

ки:

— підготовка контрпропагандистської кампанії —  вивчення  пропаганди противника, визначення використовуваних прийомів і  методів, каналів  пропагандистського впливу, наявних засобів і, головне, цілей кампанії;

— вивчення  аудиторії. Визначити,  на  яку саме  аудиторію спрямована пропагандистська кампанія опонентів;

– вибір і реалізація стратегії контрпропаганди.

стратегії контпропаганди. Контрпропаганда має бути наступальною, оперативною, конкретною, гнучкою, комплексною і враховувати характеристики аудиторії. Відомо, що  найкраща  оборона  — це  наступ. Вимога наступальності контрпропаганди викликає  появу найцікавішої проблеми — яким чином  необхідно спростовувати «вигадування»  опонента, щоб не сприяти їхньому поширенню. Існує  декілька основних підходів.

1).  Замовчування. Ця  стратегія ефективна за  чіткого виконання двох  умов:

— дотримання жорсткого контролю за поширенням пропаганди противника і захист аудиторії від  впливу пропаганди;

— чітка послідовність замовчування: у жодному з матеріалів немає навіть натяків на ці  події.

Якщо ситуація не  задовольняє хоча   б  одну  із  вказаних умов, стратегія виявляється вкрай неефективною.

2). Спростування фактів, вміщених в  тексті опонента. Умовою  застосування цієї  стратегії є впевненість, що пропаганда дійшла до всіх  членів аудиторії і була  сприйнята ними. Два  основні варіанти спростувань:

— повне  і беззастережне (якщо повідомлення опонента від самого  початку побудоване на  хибних засадах і  це  можна довести);

 

— часткове (необхідно чітко збалансувати кількість  погоджень з інформацією противника та її заперечень).

3). Переключення уваги аудиторії на  опонента. В цьому випадку намагаються діяти за принципом «сам  дурень». Його ефективність висока лише тоді,  коли нова  запропонована тема для  обговорення набагато гостріша, ніж початкова.

Кібернетична війна  як різновид інформаційної війни

Два аспекти  технологічної війни. Одним  із різновидів інформаційної війни є  кібернетична війна, або,  як її  називають  американські воєнні експерти, війна в комп’ютерних мережах.  Взагалі проблема кібернетичної війни постала лише в 80-х  роках XX  ст.  Пов’язано це зі стрімким розвитком всесвітньої комп’ютерної мережі Інтернет, збільшенням  потужностей комп’ютерів, зростанням швидкості опрацювання інформації і рівня комп’ютеризації суспільного життя.

Загалом, в кібернетичній війні, як і в інформаційній, можна  виділити технологічний  та  ідеологічний аспекти. Однак останній сьогодні не має  такої ваги  через  те, що більшість інформації все ще надходить до індивіда через  ЗМІ.  Тому,  розглядаючи поняття кібернетичної війни, традиційно звертають увагу лише на технологічний аспект.

Кібернетична війна. З технологічної точки зору кібернетична  війна — це дії,  спрямовані на приведення в стан  недієздатності  комп’ютерних систем збору, опрацювання та розповсюдження інформації, а  також оснащених комп’ютерами систем управління збройними силами противника. Під «приведенням у стан  недієздатності» розуміють пошкодження як апаратної частини комп’ютерів, їхньої периферії, систем зв’язку,  так і програмного забезпечення,  а  також пошкодження або  знищення самої   інформації, яка  зберігається в  комп’ютерних системах (у  даному випадку під  «знищенням апаратної частини комп’ютерів, їх  периферії та  систем зв’язку» мають на увазі приведення їх  у  стан  недієздатності фізично, але  не  за допомогою людей, озброєних автоматами,  чи  мін, закладених  в комп’ютерному операційному залі, а через  різноманітні кібернетичні засоби, наприклад  комп’ютерні програми, що

«садять» електронно-променеві трубки моніторів або різкими рухами головки накопичувачів пошкоджують їх.

Кібернетична війна і комп’ютерна  злочинність. Варто відрізняти інформаційну війну  від  комп’ютерної злочинності. Будь-який комп’ютерний злочин містить порушення

 

того  чи  іншого закону. Порушення може бути:  випадковим або спеціально спланованим; відособленим або бути  складовою  частиною великого плану атаки.  Ведення інформаційної війни ніколи не  буває  випадковим або  відособленим (і навіть не обов’язково включати дії, пов’язані з порушенням закону), а має  на увазі погоджену діяльність з використання інформації як зброї для ведення бойових дій  — чи на реальному полі  бою, чи в економічній, політичній або соціальній сфері.

Зброя  кібернетичної війни

Засоби кібернетичної зброї.  До  кібернетичної зброї  відносяться засоби, спрямовані на пошкодження:

1) комп’ютерних програм та інформації: комп’ютерні віруси,  «черв’яки», «троянські коні», логічні