Комунікаційні технології

3)  Завищення  інформаційного приводу.  Приклад: поважна газета (на  відміну від  рекламного проспекта) не  може просто так, голослівно, cтверджувати, що  «кандидат А — високоморальна і віруюча людина». Потрібно цю ідею зробити актуальним  об’єктом, знайшовши для цього  придатний інфопривід: або програмний («кандидат А хоче  ввести обов’язкову молитву в школах»), або кампанійний («кандидат А виступив на мітингу в недільній школі»), або особистісний («кандидат А заборонив своїй  дочці  робити аборт»).

3.1)  Кластеризація (деталізація). Замість того,  щоб викладати всю програму кандидата, ми «подрібнюємо» її на тематичні  фрагменти, кожен з  яких  можна логічно «прив’язати» до інтересів конкретного соціального, культурного, національного,  релігійного, вікового, професійного зрізу населення. Американці називають ці  «осередки» електорату «кластерами». Звідси і назва прийому: «кластеризація» програми кандидата. Приклад: «План підкупу кожної категорії виборців. Що  потрібно  зробити для  американців  ірландського походження? — Випити з ними пива. — Що  для  китайців? — Провести вечір у Чайна-тауні. — Для  євреїв? — Вибрати правильний момент для  поїздки в Єрусалим. — Які  слова  знайти для  медиків, перукарів, а які — для  жінок-вчених?»

3.2)  Анімація (пожвавлення). Замість кампанійного інфоприводу використовуємо особистісний: спробуємо глянути  на кандидата «як на  особистість» навіть у той  момент, коли він просто  виконує рутинну роботу. Приклад: президенту потрібно «просунути» тему  необхідності війни в Албанії, тому  його

 

літак спеціально садять в місті, де йде дощ,  щоб він  міг,  спустившись з трапу, зняти плащ і накинути його  на плечі літньої

«албанки», яка «випадково» опинилася в натовпі.

4) Канонізація соцопитування. Посилання на  всілякі опитування допомагають журналістам вирішувати завдання позитивної пропаганди;

5) Канонізація фокус-групи. Примітивну «фокус-групку» можна створити прямо в редакції, кафе чи пивному барі.  Приємно, що ніхто і ніколи не змусить вас включити в кишенькову «фокус-групу» людину із «незручною» думкою;

6) Пластиковий  експерт. Дозволяє маскувати пропаганду в строгих формах «авторитетної думки» якого-небудь експерта.  Експерти з  великим задоволенням відгукуються на  будьякий дзвінок з редакції солідного видання.

7) Наша людина в натовпі. Під час показу маніфестацій загострюється пропагандистська насиченість «випадкових» деталей, «вдало помічених» окремих образів, вихоплених «з глибин народного моря».

8) Бокс попупи («splendid generalities»). Замість того,  щоб прямо і чесно  висловити власну думку, журналіст прикривається загальними словами: «як свідчить загальна думка»,

«для всіх  українців», «сьогодні Україна розуміє», «dоля», «lемократія», «yезалежність», «wивілізація», «pахідна культура», «vайбутнє», «yаші діти» тощо.

9) Штучний супутник. Це  будь-яка знаменитість, яка погодилася трохи «покрутитbся» на  орбіті  передвиборного іміджу  нашого улюбленого політика -тобто  підтримати його  і привселюдно похвалити в пресі.

10) Фальшивий витік. Посилання на горезвісні «добре  поінформовані» анонімні джерела.

Як непомітно «задушити» небажану тему.  Журналіст відмовляється від  лобового зіткнення  з  небажаною проблематикою,  він  не висуває контраргументів, а просто... включає глушилку.

11) Глушилка. «Глушіння» небажаної теми  можна здійснювати  двома  способами: паралельно і послідовно. При  паралельному  глушінні ми  оточуємо невеликий матеріал з  коротким звітом про  небажану подію  кількома об’ємними публікаціями на  суміжну  («дисонуючу») тему. Послідовне глушіння  здійснюється в  рамках окремої статті —  спочатку коротко заяв-

 

ляється небажана тема, потім різко звучить суміжна дисонуюча  тема.

12)  Заниження  інфоприводу. Якщо  інформаційний привід  для  публікації слабкий, краще відмовчатися. Однак  коли

«противник» усе-таки розродився «гарячою» рекламною новиною, то нав’язуємо небажаній темі  «незручний» інформаційний привід.

12.1) Програмування (замуровування).  Немає нічого страшнішого за  посушливий вітер  колючих цифри. Чим більше  цифр, тим  краще.

12.2) Театралізація подвигу (шельмування). Якщо «недружелюбний» нам  кандидат намагається організувати яскраву подію  «як  особистість» (знімає плащ і  накриває ним  жінок похилого віку, які стоять у  натовпі під  дощем), то  потрібно впевнено і різко переводити тему  в кампанійний інфопривід:

«усе,  що  відбулося, — лише частина передвиборного шоу!»

Як м’яко «переломити» небажану тему.  Ми не просто  «перекриваємо» голос далекого ньюсмейкера, «викрикуючи» будь-яку іншу інформацію із суміжної теми. Силове  «переламування» теми  припускає, що журналіст відгукується на небажану тему  конкретними контраргументами.

13) Ложка меду.  Найпоширеніший вид «ложки меду»  — це так  зване «розкрити очі». Спочатку автор  статті вдає, що підтримує небажану ідею, заявлену  в  першому абзаці,  і  лише в процесі заглиблення в тему  починає сумніватися в її правильності, а в кінеці статті, зрозуміло, приходить до остаточного  засудження «ворожої» тези.

14)  Шекспірівський сонет.  Журналіст спочатку довго  і завзято розвиває тему  в невигідному для  себе ключі (наприклад, критикує). Однак   він  береже «на  потім» деякий найсильніший  (єдиний!) контраргумент, який «закладається» в останню фразу статті — і це вмить «перевертає» зміст усього  сказаного раніше з ніг  на голову!

15)  Фонтан бруду (заборонений).

16)  Групове зґвалтування.  Фокус-групу краще застосовувати  не  для «розкручування» тем, а  саме  для їх  «переламування».

18) Ворог народу. Прийом має  два різновиди. В першому випадку автор  статті посилається на думку конкретної більшості. Другий варіант —  ототожнення позиції журналіста з

 

позицією абстрактної більшості (народів,