Комунікаційні технології

— навідне запитання. Репортер запитує співрозмовника, висловлюючи вже  сформовану думку щодо  проблеми;

— однослівна журналістика. Комунікатор використовує одне слово  або лаконічну фразу для визначення своєї  позиції. Залежно від семантичного потенціалу слова, ним  можна передавати як схвальне, так  і негативне ставлення.

 

7. Методи  дослідження спеціальних інформаційних операцій

Серед  класичних методів аналізу спеціальних інформаційних  операцій розрізняють методи, які  стосуються: окремих повідомлень; інформаційних кампаній в цілому; каналів передачі  інформації; окремих характеристик елементів операцій. Практично всі вони  побудовані на лінійному математичному апараті, що  викликано  необхідністю жорсткого управління інформаційними операціями та їхньою спрямованістю.

схема  класичного пропагандистського аналізу Лассуела ґрунтується на порівнянні підозрюваних на пропагандистськість повідомлень з  еталонним пропагандистським потоком і спрямована на  перевірку матеріалів  суперечливого або  невизначеного походження. Перевірка здійснюється за критеріями:

— пряме визначення  (пряма ідентифікації джерела з противником);

— паралелізм  (визначає наявність збігів з  офіційною пропагандою противника);

— пов’язаність (визначає наявність зв’язків з цілями пропаганди противника);

— презентація  (визначає баланс позитивного і  негативного щодо  використання символів сторін);

— джерела  (визначає співвідношення між посиланнями на матеріали сторін);

— приховане джерело  (визначає баланс між повідомленнями без посилань та повідомленнями з посиланнями);

— своєрідність (характеризує  стилістику текстів,  її  близькість до стилістики противника);

 

— перекручення (наявність перекручення на  користь противника).

Метод Дж. Джовет  і В. О’Доннелл.  Ґрунтується на вивченні не конкретних текстів, а комплексних операцій, кампаній:

— визначення ідеології і цілей кампанії;

— визначення контексту, в якому здійснюється кампанія: характеристики аудиторії, ситуації проведення операції, події, що  супроводжували психологічну (пропагандистську)  операцію;

— визначення інформаційного приводу. З’ясувати, яким чином  вибрано привід для  кампанії або як його  створено;

— ідентифікація пропагандиста. На  цьому етапі необхідно визначити справжнє джерело пропаганди;

— вивчення структури пропагандистської організації, характеристик пропагандистського джерела;

— визначення цільової аудиторії. Цьому допомагає аналіз текстів, каналів пропагандистського впливу та  порівняння отриманих матеріалів з даними, характерними для  кожного типу  аудиторії;

— визначення техніки ЗМІ,   яка використовується пропагандистом — стандартні прийоми пропаганди;

— дослідження спеціальної техніки, яка використовується.

Наприклад, методи сугестивного впливу;

— визначення реакції аудиторії на техніку впливу;

— визначення каналів  пропагандистського впливу, зокрема, поширення чуток, повідомлень у сучасних електронних мережах (Інтернет) тощо;

— дослідження системи контрпропаганди, якщо вона  ведеться;

— підведення підсумків, визначення ефективності.

Визначення термінів  проведення операції. Процедура виглядає так:

— обирається інформаційний канал, який, по-перше, є близьким  за  жанровими характеристиками,  цільовою аудиторією, іншими показниками до каналів пропагандистського  впливу; по-друге, він  не може бути  використаний для вміщення пропагандистських матеріалів;

— досліджувані  матеріали  порівнюються з  цим   еталоном.

Процедура порівняння подібна до методики Лассуела.

Метод аналізу пропаганди SCAME отримав назву за першими  літерами слів: Source —  Content —  Audience —  Media  —

 

Effect. За  змістом —  це  спрощена схема О’Доннелла і  Джовет:

— джерело  (source). Досліджуються характеристики джерела пропаганди, його  зв’язки із противником, достовірність;

— зміст (content).  Необхідно оцінити характеристики  повідомлення;

— аудиторія (audience). Визначити цільову аудиторію впливу та оцінити її характеристики;

— медіа   (media). Визначення  змісту повідомлення: що,   як і чому  було  використано для  передачі повідомлення;

— ефект (effect). Визначаються можливі наслідки пропагандистського повідомлення.

Аналіз каналів  пропагандистського  впливу.  Американський дослідник П.  Кац  вважає, що  використання радіо  потребує аналізу за  такими 8 позиціями:

— кількість і типи приймачів, наявних у цільовій групі;

— звичний час  слухання радіопередач;

— заборони й обмеження на слухання «ворожих» передач;

— потужність кожної станції;

— характеристики техніки глушіння;

— види  програм, які цікавлять аудиторію (новини, радіоспектаклі, музичні програми);

— оптимальна тривалість програм;

— реакція влади і цільових груп  на передачі.

Ефективність використання листівок можна оцінювати за нижче вказаними показниками:

— територія, яка  покривається розповсюджувачами листівок;

— методи, які використовує «ворожий режим» для  боротьби з розповсюдженням листівок;

— покарання, що  застосовуються проти розповсюджувачів  і читачів листівок;

— реакція населення на зміст повідомлень;

— реакція влади на зміст повідомлень;

— реакція цільових груп  на зміст повідомлень.

система захисту інформаційного простору  від спеціальних інформаційних операцій

Головна ідея системи  захисту інформаційного простору. Система національної безпеки країни  гарантує захист лише від  тих  загроз, проти яких вона  спрямована.  Подолати будь-

 

яку систему безпеки, зокрема національну, можливо одним  з трьох способів:

— посилити тиск за напрямками, проти яких спрямована система  безпеки;

— знайти і створити такі загрози, проти яких система безпеки не спрацює;

— змінити систему інтересів, а відповідно і комплекс загроз, щоб  нейтралізувати дії  системи безпеки.

У сучасному світі надійний захист масової свідомості від сучасної пропаганди, а  тим більше спеціальних інформаційних операцій, надійний захист національного інформаційного простору може  забезпечити лише високорозвинене духовне виробництво, спроможність національної еліти  генерувати справжні ідеї, здатні надихати людей.

Форми і напрямки контролю власного інформаційного простору.  Вирізняють дві основні форми  жорсткого державного контролю (цензури):