Комунікаційні технології

Ми  живемо не в світі, про  який в нас  є якась інформація. Навпаки, ми  знаходимося у  світі, створеному інформацією. У цьому зв’язку набуває особливої актуальності питання про технології створення інформації, конструювання і моделювання  інформаційних потоків.

 

В цьому новому світі  повсякденність у  текстах мас-медіа стає  тим  стереотипом,  який люди   не  просто   наслідують, а трансформують у власний досвід. Активні споживачі масової інформації починають розуміти життя  лише як  ідеальну повсякденність з  її  «важливими»  атрибутами здоров’я, комфорту, розвагами, «нормальними» стосунками і т. д. Нагромадження такого типу  інформації виконує роль  м’якої соціалізації (за  Бодріяром «примусової соціалізації»),  коли метафізика існування людини залишається за  межами повсякдення.

Межа приватного і публічного розмивається; виникають проміжні форми комунікації,  що  провокують новий тип  глядача. Приватне життя,  приховане від  чужих очей, інтимні переживання  стають предметом загального обговорення в різноманітних реаліті-шоу. Сучасні медіа, виставляючи повсякденність напоказ, вже  не  вбачають в  людині ідеалізованого героя, а  показують як  проблематичного індивіда, приземленого,   із  відхилами від  норми: те,  що  в  повсякденному житті  є приватним, прихованим від  чужих очей, стає  очевидним і повсякденним з екрана ТВ.  В реальне повсякдення входить медіатизована гіперреальність, сюрреалізм шоу:  гламурний стиль життя, манера спілкуватися, зняття табу, акцент на драмах приватного життя і т.  д.

 

 

2.  Проблема конструювання повсякденності

Проблема повсякденності лежить у розумінні зв’язків між соціальною структурою й тим, як індивіди конструюють соціальну реальність.

Важливою в  цьому зв’язку є  думка П.  Бурдьє про  те,  що об’єктивні структури існують не тільки в мові  або в певній культурі, а й у самому соціальному світі,  вони  не залежать від  свідомості людей, які,  у свою  чергу, можуть керувати своєю  практичною діяльністю. Але разом з тим  варто  аналізувати, як люди  сприймають і конструюють світ. На  їх  думку, свідомість залежить від  соціального середовища. В теорії Бурдьє велике значення мають поняття «габітус» і «поле»: перше стосується того,  що знаходиться у свідомості діячів, а друге  – того,  що  залишається поза  свідомістю. Габітус — це ментальні  або  когнітивні структури (тобто  певний стан  свідомості), за  допомогою яких  люди  живуть у соціальному світі, це набір

 

схем  (моделей),  завдяки яким люди  сприймають, розуміють і оцінюють світ. Габітус –  це  «втілені соціальні структури», які відображають об’єктивний поділ: класові структури, вікову й статеву диференціацію й т. д. Габітус – це певне  місцеперебування в соціальному просторі, він  нижче рівня свідомості й мови, поза  контролем індивідуальної  волі.  Габітус проявляється в індивідуальній поведінці, практиці —  у тому, як ми говоримо, їмо, ходимо, сміємося й т. д.   Адже це відбувається начебто саме  по собі.

Поле, по Бурдьє — це  мережа відносин між об’єктивними позиціями соціальних діячів, що існує  незалежно від індивідуальної  свідомості й волі. У соціальному світі  є  кілька полів (наприклад, економічне, релігійне, художнє, політичне…), кожне з яких має  власну структуру. Поле  є ареною змагань соціальних діячів або груп  за поліпшення своїх  позицій, за одержання більш привілейованого місця в соціальній ієрархії. Воно виступає різновидом ринку,  де  використовуються різні види капіталів (економічний, культурний,  соціальний, символічний)  для  демаркації позицій. Тобто   «поле» –  це  соціальний простір, де реалізується завоювання певної позиції соціальними діячами, її захист або просування нагору в соціальній ієрархії. Посередником між габітусом і соціальним світом, що об’єктивується в поле, виступає практика, тобто повсякденність.

П. Бурдьє досліджує культуру повсякденності у  зв’язку з розробленою ним категорією культурного капіталу. Відповідно  до  буденного здорового глузду,  сприйняття  матеріальних предметів є безпосереднім й вільним, а здатність сприйняття варіюється на  індивідуальній основі. На  думку французького вченого, ця  ідея  ілюзорна.

Сприйняття завжди «фільтрується» через  заздалегідь задані коди, які переростають у культивовану здатність сприйняття.

Таким чином, по  Бурдьє, сприйняття —  це  «форма культурного дешифрування”,  що  розподілена в суспільстві нерівномірно. Найбільш важливі статусні позиції й здатність виконувати найбільш складні завдання належать у  суспільстві тим, хто опанував необхідними кодами. Ці коди формують культурне надбання будь-якого суспільства, багатство, володіти яким можуть тільки ті,  хто  має  для  цього  символічні засоби.  Передача цих  кодів здійснюється через  родину й  школу, а оскільки ці інститути мають нерівний доступ  до найцінніших

 

культурних цінностей, то вони, за словами Бурдьє, передають

«соціально обумовлену нерівність у культурній компетентності».

3.  Повсякденність в культурі  постмодернізму

Повсякденність в  культурі постмодернізму після довгого періоду панування  раціоналізму  з  його  «розчаруванням світом»  приходить до «зачаруванням світом» у свідомості людей кінця ХХ  ст.

Такими інструментами зачарування стають в інформаційному суспільстві ЗМІ,  а технологіями виступають міфологізація, ритуалізація,  постфольклор, енігматичні нарративи (таємні заговори, наприклад фільм «Дух часу»), специфічні конотації (наприклад «світовий зговір»), нагнітання «панічної ностальгії»  в умовах гіперреальності, створеної медіа.

Н.  Луман у праці «Реальність мас-медіа» писав: «Усе,  що ми знаємо про наше суспільство й навіть про світ, у якому живемо,  ми  дізнаємося через  мас-медіа. Це  стосується не тільки знання суспільства й історії, але  й знання природи».

Звичка масової аудиторії до «реальності мас-медіа» позбавляє критичного ставлення до її змісту, звідси і проблема гіперінтерпретації в сучасних ЗМК,