Комунікаційні технології

Предмет:

Соціологія

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

225

Мова:

Українська

Оцінка:

нації в цілому, «всіх розумних людей»).

19) Сонячне затемнення. Запрошена зірка може мимоволі

«перехопити» в кандидата увагу глядачів і преси.

Як непомітно підмінити тему. За допомогою технічних прийомчиків цю тему можна підмінити непомітно для читача — отже, «поховати».

20) Фальшивий заголовок. Тема, заявлена в заголовку, розвиватиметься лише в перших 2-3 абзацах.

21) Переведення стрілок. При «склеюванні» різнопланових фрагментів журналістського тексту перехід на іншу тему: спочатку мова на тему, а після підзаголовка чи фотографії — тема зовсім інша.

Як замаскувати пропаганду (мікрорівневі технології).

«Мікрочастинки» пропаганди — це, насамперед, цитати кандидатів і їхніх консультантів, тенденційні фактики, швидкі коментарі, «шпильки», спеціально відібрані фрагменти. Треба сховати їх у текст «інформаційної» статті.

22) Крапля дьогтю. Щоб продати публіці цистерну рекламного меду, доводиться додавати краплю дьогтю.

23) Пізанська вежа. Статті треба будувати за принципом

«переверненої піраміди». Журналісти намагаються «заганяти» вигадку в кінець тексту, маскуючи її під «об’єктивну передісторію питання».

24) Дев’ять з половиною слів. Розмір кожної конкретної

«пропагандистської» цитати не повинен перевищувати... дев’яти слів.

25) Витончений аромат сумніву. Якщо журналіст, аналізуючи виступ політика, говорить, що «політик думає (стверджує, розраховує, сподівається), що переможе на виборах», то в читача з’являється сумнів щодо цього.

26) Битися писанками (яйцями). Журналісти «зіштовхують лобом» кандидатів. Створюється ілюзія чесної сутички, але журналіст виставляє позицію «нелюбого» політика ніби

«під кутом».

27) Нарізання цитати. Велика цитата відразу відлякує від теми. Довга цитата подрібнюється на найтонші «зрізи» — причому ідеологічна м’якоть цитати постійно перемежовується «жирними» абзацами непрямого цитування.

Пропагандистські прийоми телевізійної пропаганди

Активні дослідження прийомів телевізійної пропаганди розгорнулися в США в 70-х роках. Аналізуючи американське телебачення початку 70-х років XX ст., Е.Ефрон визначила наступні характерні пропагандистські прийоми:

1) Читання думок. Журналіст читає думки пересічних людей, але насправді вкладає в їхні вуста свої міркування.

2) Анонімність. Використання анонімного або фактично анонімного джерела повідомлень.

3) Вилучення. Суть прийому зводиться до фільтрування думок співрозмовника. Розрізняють чотири типи вилучень:

— відхилення. Ведучий стверджує, що надає слово обом сторонам, тоді як у повідомлення потрапляє лише одна;

— перспектива. Висвітлюючи певний конфлікт, комунікатор надає слово лише одній стороні;

— підміна. Полягає у використанні слабких, сприятливих визначень для позначення насильницьких дій;

— останнє слово. Комунікатор передає зміст дискусії коректно, проте завершує її акцентом на позиції однієї сторони.

4) Звеличення. Виокремлюють шість видів «звеличення»: похвала. Комунікатор позитивно змальовує певну дію або характеристику;

— придушення негативу;

— найменування і звеличення негативів. Для виправдання негативного факту знаходять жорстко позитивно емоціонально закріплені терміни, наприклад «національна гордість», «солідарність трудящих» тощо;

— ігнорування негативних характеристик. Використання позитивних епітетів для характеристики людини;

— збільшення значущості. Характерний приклад — «іконостас» радянських марксистських вождів (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін, Й. В. Сталін) плюс сучасний керівник;

— обзивання опонентів аморальними особами. Зміст подібного прийому у використанні моралізаторської критики опонентів.

5) Приниження. Існує сім різноманітних видів приниження:

— пряма атака;

— непряма атака;

— атака за допомогою подвійного стандарту. Використовуються спеціальні правила гри для об’єкта звинувачення;

— гумор, сарказм, сатира, іронія. Одним із найпоширеніших прийомів приниження є використання гумору;

— аргумент. Повідомивши про позицію однієї сторони, журналіст детально її аналізує і розбиває вщент, ніби це робить протилежна сторона;

— звинувачення за асоціацією. Об’єкт прив’язується до чогось зовсім поганого, наприклад, фашизму;

— код. Не маючи можливості критикувати відкрито, комунікатор звертається до мови Езопа.

6). Підроблений інтелект. Штучно створюється враження про нейтралітет комунікатора, який насправді ангажований однією зі сторін. Шість варіантів цих прийомів:

— фальшивий комплімент;

— фальшива критика;

— фальшиві серії. Комунікатор критикує опонентів за схожі помилки, але забуває про критику, коли доходить черга до його протеже;

— фальшивий прототип. Комунікатор знаходить представника певної групи і постійно надає йому слово від її імені;

— напівдебати. Комунікатор активно і постійно стверджує, що він надає слово обом сторонам. Насправді дозволяє дуже детально висловлювати позицію лише своєму протеже, повністю ігноруючи опонентів;

— подвійна бесіда. Комунікатор на початку виступу стисло розповідає про певний позитив щодо опонентів, а потім тривалий час присвячує спростуванню власного твердження.

7) Повна фальсифікація. Комунікатор цитує висловлювання (читай позицію) сторони зі значними неточностями і навіть помилками для посилення позицій опонуючої сторони.

8) Редагування структури. Психологічний вплив за рахунок структуризації текстів:

— «отруйний сандвіч». Комунікатор подає позитивне повідомлення між негативною передмовою та негативним висновком;

— «цукровий сандвіч». Негативне повідомлення маскується позитивним вступом і позитивними висновками;

— перебільшення деталі. Комунікатор знаходить, а потім акцентує увагу на маленькій, але негативній деталі.

9). Інша техніка:

— су пе ру загальнення. К о м у н і к а т о р , н е б а з у ю ч и с ь н а об’єктивних фактах, робить надзвичайно широке узагальнення;

— недоведена теорія. Прийом ґрунтується на авторитеті