Макроекономіка як наука

Наслідки інфляції

Соціально-економічних наслідків інфляції є багато, і вони зачіпають широкий спектр економічних, соціальних і політичних відносин. Найважливіші з них наступні:

В умовах інфляції скорочуються реальні цінності особистих збережень. Якщо інфляція має відкритий характер, у гіршому становищі опиняється населення, яке зберігає гроші на банківських рахунках або вкладає у облігації. Ця категорія населення отримуює фіксовані доходи. У трохи кращому положенні знаходяться володарі акцій – вони мають надію хоч і на інфляційне, але все-таки підвищення доходу (зростання дивідендів, виплачених за акції). Втрати власників грошових засобів (готівкових грошей і депозитів) у результаті інфляції називаються інфляційним податком. Наприклад, якщо річний темп інфляції складає 12%, а за депозит ви отримуєте 10% річних, то реальна відсоткова ставка буде складати 10% – 12% = – 2%. Інакше кажучи, якщо ваш депозит складає 1000 грн., то ви «заплатили» інфляційний податок у розмірі 20 грн. Але якщо б ви не розмістили гроші в банку, то ваші збереження обезцінились би на всю величину інфляційного податку – 12%, або 120 грн. Найменші збитки несуть ті, хто встиг помістити збереження у так звані антиінфляційні товари. У всьому світі до них відносяться нерухомість, антикваріат, дорогоцінні метали і вироби з них. Ціни на антиінфляційні товари зростають швидше, ніж знецінються товари.

Відбувається соціальне розшарування населення, поглиблення майнової нерівності. Люди, які живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя. У результаті чого їх реальні доходи збільшаться. Сюди можна віднести високорентабельні галузі народного господарства, де існує високий попит на продукцію і де доходи не фіксовані. В той же час певні категорії найманих працівників можуть опинитись у ситуації, коли зростання рівня цін буде випереджувати зростання їх грошових доходів. Правда, може існувати протиінфляційна компенсація доходів, але вона ніколи не буває стовідсотковою. Більше того, із-за ідентифікації доходів (зарплат, пенсій, стипендій) інфляція все більше стає інерційним процесом. Звичайно, будь-яка людина має задоволення, коли їй підвищили номінальну зарплату або пенсію у зв'язку з інфляційними процесами. Але люди дуже швидко переконуються у тому, що за більш великі суми грошей можна купити все меншу кількість товарів.

В Україні сьогодні відбувається швидке поглиблення майнової нерівності. Це відбувається тому, що немало благ відноситься до розряду товарів нееластичного попиту. Хліб, сірники, молоко, комунальні послуги потрібні і бідним і багатим. Але якщо для бідних постійне подорожчання таких товарів обертається прямим зниженням життєвого рівня, то для багатих воно веде лише до скорочення збережень.

Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачувана інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавачів). Із-за інфляції отримувачу позики дають «дорогі гроші», а розраховується він «дешевими грошима». В Україні, наприклад, дуже виграли люди, які напередодні зростання цін 1992-1993 рр. отримали державні позики під забудову. Деякі країни (наприклад, Бразилія) широко використовували інфляцію, щоб зменшити реальну вартість своїх боргів. Будь-яка інфляція всередині країни приводить до зменшення реальної вартості її валюти, але не вартості боргу, який необхідно виплатити. Проблема виплати боргів населенню є надзвичайно актуальною і в Україні. Річ у тім, що на рахунках ощадбанку СРСР населення України мало заощадження, які перевищували 130 млрд. рублів. Ці гроші в умовах гіперінфляції 1992-1993 рр. українці по суті втратили. І сьогодні держава шукає механізми якщо не повного, то хоча б часткового повернення втрачених заощаджень.

При інфляції страждає система оподаткування. Жодній країні світу не вдалося повністю коректувати доходи у міру наростання інфляції. Високі темпи зростання загального рівня цін негативним чином впливають на фіскальну систему із-за так званого ефекту Танзі-Олівера (латиноамериканські економісти, які звернули увагу на цей ефект в 70-х рр. ХХ ст.). Річ у тім, що інфляція знецінює надходження від оподаткування. Так, якщо податки нараховуються, наприклад, в ІІІ кварталі, а виплачуються в ІV кварталі року, то при високому рівні інфляції падає реальне значення податкових надходжень у бюджет.

У періоди активної інфляції спостерігається сповільнення економічного розвитку: оскільки передбачити рух цін і витрат практично неможливо, ціни перестають давати правильні сигнали для капітальних вкладень, дезорієнтують їх, і тому підприємці утримуються від великих капітальних витрат із тривалими строками окупності. Підприємцю важко передбачити темпи зростання номінальної ставки відсотка, заробітної плати, цін на сировину. Інвестувати гроші в реальний сектор економіки стає нераціонально. Вигідніше займатися спекуляцією – перепродажем товарів, грою на фондовому ринку тощо. Таким чином, інфляція веде до скорочення реального ВВП, а в більш довгостроковому періоді і до руйнування національного