Макроекономіка як наука

Історія утримує немало прикладів, які здавалось свідчать про те, що інфляція має не тільки мінуси, але й плюси. Дійсно, нерідко буває, що відкрита інфляція викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавлення на товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширення виробництва і зайнятості. В 60-ті і на початку 70-х років ХХ ст. уряди багатьох розвинених держав навмисне провокували інфляційні механізми, використовуючи їх в якості засобу короткострокового регулювання економіки.

Більшість економістів вважають, що формування планів інфляційного стимулювання економіки можна порівняти з «лікуванням» важко хворого наркотичними препаратами. Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що інфляція – феномен негативний. Винуватцем інфляції є держава, жертвою – населення, причому жертвою беззахисною, яка не може самостійно вирішувати цю проблему.

 

 

Зростання цін зумовлено різними причинами. Зазначимо найважливіші з них, пам'ятаючи, що інфляція пов'язана з цілим спектром диспропорцій.

Інфляція зароджується на грошовому ринку, і саме у деформаціях грошового ринку слід перш за все шукати її корені. Зокрема, вона відбувається тоді, коли центральний банк проводить неправильну грошову політику, нагнітаючи у обіг надлишкову, тобто не забезпечену товарами масу грошей. Центральний банк нарощує обсяги грошової маси для пом'якшення економічного спаду, або для зупинки прогресуючого пониження курсу акцій на фондовій біржі, або коли надає позики уряду, якими покривається дефіцит державного бюджету. Центральний банк збільшує пропозицію грошей, а значить понижується їх «ціна» – ставка банківського відсотка, дешевшим стає кредит, що у кінцевому рахунку стимулює збільшення грошової маси в країні й генерує інфляційні тенденції.

Інфляційні процеси неминучі у тому випадку, коли витрати держави перевищують її доходи. Це виражається в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок позик у центральному емісійному банку, іншими словами, за рахунок активного використання «друкованого верстату», це призводить до зростання маси грошей в обігу (згадайте кількісне рівняння обміну Г•О=Т•Ц). Сама схема запозичення виглядає наступним чином. Уряд випускає цінні папери (облігації) і реалізує їх на фондовому ринку. Одним із активних покупців державних позик виступає центральний банк країни. Відбувається обмін грошей на незабезпечені, по суті, товарами цінні папери, що генерує інфляційні тенденції.

Інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій не призводить до нарощування сукупної пропозиції в країні. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки: а) воєнний сектор створює постійну напругу у витратній частині державного бюджету; б) воєнна економіка поглинає матеріальні, інтелектуальні ресурси, які можно використати для виробництва товарів загального призначення; в) зайняті у воєнному виробництві збільшують сукупний попит, не сприяючи нарощуванню пропозиції. Річ у тім, що воєнну продукцію не купують громадяни, а на її виробництво і на утримання армії фінансуються значні кошти. Зростання воєнних витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу у багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу. Нині в Україні здійснюється реформування армії. Передбачається її скорочення з майже 1 млн. чол. (у радянські часи) до 200 тисяч. Ці структурні зміни у цілому позитивно впливають на інфляційні тенденції в країні.

Багато шкіл сучасної економічної теорії інфляційні тенденції пов'язують зі зміною структури попиту. Ця структура все менше нагадує умови досконалої конкуренції, коли на ринку діяла велика кількість виробників, продукція характеризувалася однорідністю, перелив капіталу не був утруднений. Сучасний ринок – це значною мірою олігополістичний ринок, а олігополіст (недосконалий конкурент) володіє певною ступінню влади над ціною. І якщо навіть олігополії (монополії) не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити і підтримати високі ціни, але і скоротити розміри виробництва і пропозиції. Недосконалий конкурент прагне обмежити приплив нових виробників у галузь олігополістів, підтримуючи тривалу невідповідність сукупного попиту і сукупної пропозиції

Основні причини інфляції концентруються всередині національної економіки, але є і такі, що знаходяться за її межами. Мова йде про перенесення інфляції каналами світової торгівлі. Зі зростанням «відкритості» економіки тієї чи іншої країни, більшою участю країни у світогосподарських зв'язках, збільшується небезпека «імпортованої» інфляції. Наприклад, у середині 60-х років ХХ ст. світові ціни на нафту становили 2, 5 – 3 дол. США за барель. На сьогодні ціни коливаються на позначці 60 – 70 доларів. Така суттєва зміна цін на енергоносії викликала зростання цін на імпортовану нафту і – по технологічному ланцюгу – на інші товари. У 1993 році рівень гіперінфляції в Україні становив 10 600%. На це суттєво вплинула і зміна цін на імпортовані енергоносії. Якщо на початку 1993 р. ціни на імпортовану з Росії нафту складали 27%, а на газ – 7%, то вже на кінець року – до 100% світового виміру. Рекордна інфляція 1993 року, що завдала нашій економіці чи не найвідчутнішого удару, пов'язана перш за все з цим фактором. Можливості боротьби з «імпортованою» інфляцією достатньо обмежені. Можна, наприклад, ревальвувати власну валюту і зробити імпорт нафти і газу більш дешевим. Але ревальвація спричинить одночасно подорожчання експорту вітчизняних товарів, а це означає зниження конкурентноздатності на світовому ринку.

Багато причин інфляції