Менеджмент в туризмі

В кінці 50-х років ХХ ст. школа людських відносин перейшла в школу «поведінкових» наук, або бихевиористскую школу (від англ. behaviour - поведінка). Найбільш яскравими її представниками були американські соціальні психологи Ренсис Лайкерт (1903-1981), Дуглас МакГрегор (1906-1964) і Абрахам Маслоу (1908-1970). Вони вважали, що ефективність управління у фірмі слід підвищувати впливом на кожну людину окремо за допомогою різних видів стимулювання. Роботи представників цієї школи стали основою для відносно самостійної галузі менеджменту - управління персоналом [15]. Найбільш відома «піраміда потреб Маслоу», згідно з якою потреби людини задовольняються в наступному порядку: фізіологічні потреби; потреби в безпеці; соціальні потреби (любов, дружба, приналежність до групи); потреби в повазі (визнання і самоствердження); потреби в самореалізації (самовираженні ). З наукових результатів бихевиористской школи витікає, що люди трудяться не тільки через гроші, а тому матеріальне стимулювання не є панацеєю, аж ніяк не завжди дозволяє підняти ефективність роботи. Згідно з дослідженнями Фредеріка Герцберга (університет штату Юта, США) розмір винагороди відноситься до т.з. «Гігієнічним» чинникам. У звичайних умовах наявність гігієнічних факторів сприймається як природне і не робить мотиваційного впливу. Однак відсутність гігієнічних факторів веде до незадоволеності працею. Іншими словами, величина оплати праці може спонукати піти з роботи, але не може стимулювати підвищення продуктивності, особливо якщо винагорода фіксована (погодинна оплата).

Школа соціальних систем науки управління (з 70-х рр.. ХХ ст. По наш час). Школа «соціальних систем» науки управління відкрила перехід від універсалізму до широкого використання системного і ситуаційного підходів в управлінні. Засновниками цієї школи (Ч. Бернардом, Г. Саймоном, І. Ансоффом та ін) була сформульована ідея про те, що будь-яка людська організація як відкрита складна соціальна система має тенденцію пристосовуватись до досить різноманітною зовнішньому середовищі. І головні причини того, що відбувається всередині тієї чи іншої організації, слід шукати в основному за її межами. Така система не є самообеспечивающейся. Вона залежить від енергії інформації та матеріалів, що надходять ззовні, має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі.

Слідуючи теорії систем, будь-яке підприємство є системою, яка перетворює набір вкладених у виробництво ресурсів (витрат на сировину, машини, людей) в товари та послуги. Вона функціонує всередині більшої системи - зовнішньополітичної, економічної, соціальної та технічного середовища, постійно вступаючи в складні взаємини.

Представники цієї школи розглядають організацію в цілому як «співпрацює коаліцію», яка життєздатна в умовах ринкового суспільства лише настільки, наскільки може забезпечити всім своїм членам задоволення, достатню для того, щоб гарантувати продовження їхнього внеску в організовуваний процес. Головна ідея системної теорії, яка визнається теоретиками цієї школи, полягає в тому, що жодна дія не робиться в ізоляції від інших. Кожне рішення має наслідки для всієї системи.

 

Рис. 1.1. Етапи історичного розвитку менеджменту

 

Державна власність вимагала пошуку (вперше у світовій практиці) форм і методів єдиної системи управління починаючи від робочого місця і закінчуючи народним господарством країни в цілому.

Сучасний підхід розвитку управлінської науки в Україні характерний дослідженнями, направленими на вдосконалення адміністративно – командної системи, у зв'язку з чим було накопичено певний досвід.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського періодів охоплює вісім етапів, кожен з яких характеризується певними особливостями [2, с. 30-31].

Вітчизняні вчені виділяють вісім етапів розвитку управлінської науки в Україні за радянських часів.

Перший етап. Суть економічної політики “військового комунізму” (1918-1921) характеризується директивно-командним методом управління зверху до низу і неекономічними формами примушування до праці. Основне завдання - розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму організаційних методів управління, адміністрування і державного регулювання.

На другому етапі відбувається подальше вдосконалення управління директивними методами (1922-1928) у період НЕПу поєднаними із способами застосування госпрозрахунку за умов певної економічної самостійності для підприємств. На цьому етапі відбулось розшарування суспільства на багатих і бідних, а також проводиться грошова реформа.

На третьому етапі індустріалізації та колективізації (1929-1945) ЦК ВКП(б) було визначено головною ланкою управління промисловістю – підприємство. Замість наркоматів, які здійснювали безпосереднє управління заводами і фабриками було створено госпрозрахункові об'єднання – трести і синдикати.

На цьому етапі продовжується вдосконалення структур управління, методів добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.

Четвертий етап (1946-1964) - період після II світової війни характеризується грошовою реформою (1947 р.), визнанням пріоритетним випуск засобів виробництва перед товарами народного споживання. 

М. С. Хрущов з метою різкого підняття сільського господарства ввів матеріальну зацікавленість колгоспників у збільшенні випуску сільськогосподарської продукції, покращилась матеріальна база колгоспів. Збільшились темпи будівництва житла.

На цей період припадає визнання кібернетики і застосування її в дослідженнях економічних процесів, що сприяло визнанню науки управління. Було визнано поняття науки управління у вузькому смислі цього слова на сучасному етапі як менеджмент, оскільки ці поняття тотожні. В матеріалах XXIV з'їзду КПРС відмічалось , що вузловим питанням економічної політики партії є вдосконалення системи управління економікою.

П'ятий етап. Зі зміною керівництва КПРС у період з 1965 до 1974 років здійснено спробу господарської реформи