Методологічні основи історії світової педагогіки

 

 

3.Нова французька школа С.Френе

Селестен Френе(1896-1966)

Педагог-гуманіст Селестен Френе створив у Франції в першій половині ХХ ст. так звану нову школу, в якій впроваджував ідеї гуманістичної та демократичної педагогіки.Його педагогічні ідеї, спрямовані переважно на організаuію навчально-виховної роботи в школі, мають безпосереднє значення і для побудови педагогічного процесу в сучасних дошкільних начальних закладах. 

У визначенні загальної мети ниховання С. Френе наголошує на максимальному розвиткові особистості дитини в «розумно організованому суспільстві, яке служитиме йому та якому він служитиме сам».С. Френе сформулював актуальні для сучасної освітньої системи "принципи педагогічної діяльності: «Дитина сама будує свою осо6истість, а ми їй у цьому допомагаємо», «Школа майбутнього - школа праці», «Світла голова та вмілі руки краще, ніж розум, перевантажений непотрібними знаннями» та ін. У його працях окреслено систему методів та прийомів роботи з дітьми врізних вікових груп, спрямованих на досягнення виховної мети та втілення запропонованих принципів. 

Він також виокремив етапи виховання дитини: виховання в сім'ї (від народження приблизно до двох років) - дитячий заповідник. 

(від 2-х до чотирьох років) - дитячий садок;

(від 4-х до семи років) та початкова школа. 

Нова французька школа

Практичне керівництво з матеріальної, технічної і педагогічної організації народної нової школи. 

Дитячі садки для дітей віком від 4-х років. 

Це проміжна стадія між вихованнян в сім'ї, яке доповнюється вразі необхідності вихованням в «дитячому заповіднику», та школою. 

На попередньону етапі дитина починає пізнавати навколишнє середовище, а потім, спираючись на набутий раніше досвід, - створювати свою осо6истість. У чотири роки вона вже намагається прмусити середовище служити со6і. 

На цьому етапі виховання, так само як і на попередньому, ми заперечуємо доцільність уроків, в якій би захоплюючій формі вони не давались. Потрібні лише умови, найбільш зручніші для роботи-гри; матеріали, знаряддя і технічні засоби для забезпечення гри-роботи та роботи-гри; організація всієї виховної діяльності відповідно до формування особистості дитини у процесі праці. 

 Слід визнати, що в цій галузі чимало вже зроблено і що деякі практичні кроки як у Франції, так і за кордоном надзвичайно близькі до наших настанов. Було б несправедливим не згадати тут, що всі педагоги в боргу перед Декролі, Монтессорі, а також перед усіма відданими своїй справі виховательками, чиї імена заслужено користуються доброю славою у французьких дитячих садках.

 

4.Методика навчання Рудольфа Штейнера.

Рудольф Штейнер (1861-1925)

 Один із засновників антропософії, австро-угорський учений, автор «Філософії сво6оди» (1894).

 Р. Штейнер побудував свою педагогічну теорію і практику на засадах учення про єдність людського тіла, душі і духу. В 1919 р. У м. Штутгарті (Німеччина) він заснував вільну вальдорфську школу, в основу роботи якої покладено "положення про процес розуміння та пізнання людини». Він широко пропагував ідеї вальдорфської педагопки в різних країнах Європи, виступав з лекціями перед педагогами, лікарями, батьками. В книзі «Методика навчання і передумови виховання» (Москва, 1994) подано 5 лекцій ученого, прочитаних ним у рамках великої педагогічної конференції, що відбулася у квітні 1924 р. у м. Штутгарті. У цих лекціях висвітлено питання розвитку навчання і виховання дітей на різних вікових етапах, зокрема в дошкільному віці, який Р. Штейнер вважав віком виховання самостійності та формування індивідуальності людини. 

Послідовниця Р. Штейнера Е. Грюнеліус створила перший дитячий садок за його системою, поклавши в основу положення про організацію виховання дітей до 7 років за допомогою прикладу та наслідування. В книзі «Вальдорфський дитячий садок» (1964) вона описала положення вальдорфської педагогіки щодо дошкільного виховання на прикладі роботи свого закладу. 

5.Елізабет Грюнеліус. Вальфдорський дитячий садок. Виховання дітей молодшого віку.

У доповіді 1908 р. про виховання дітей Р. Штейнер зробив такий висновок: «Безумовно, справедливо те, про що пише Жан Поль, автор чудової педагогічної книги «Ьеуапа, або Вчення про виховання»: «Людина, яка мандрує світом, навчається у свої перші роки в годувальниці більше, ніж за всі роки всіх мандрів, разом узятих, — а потім він додає — але дитина вчиться не стільки шляхом настанов, скільки шляхом наслідування». Це висловлювання зацікавило мене. Відкривався погляд, який, усупереч звичайним поглядам на виховання, висвітлював усе по-новому.

... Я сказала собі: якщо дитина справді вчиться через наслідування, то найперше, що треба зробити дорослому в оточенні дітей, — це поводитися природно й очікувати, як на це зреагує кожна дитина окремо, а не починати з якоїсь методики або правил. Слід з внутрішньою увагою стежити за поведінкою та діями дитини, намагатись відчути натуру дитини, надаючи при цьому дітям повну свободу у сприйнятті та осмисленні життя.

Таким чином, я взяла