+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
101
Мова:
Українська
за її подальший розвиток, майбутнє дітей. У своєму «Повчанні» Володимир Мономах дає поради дітям, як жити, як прислужитися Батьківщині «не молитвами, а корисними своїми справами», як захищати слабких та літніх людей, як поважати своїх батьків, друзів тощо. Він не обходить і питань освіти, закликаючи молодь учитися не тільки грамоти та лічби, а вивчати широке коло наук, оволодівати іноземними мовами, бути активними як у навчанні, так і у праці. «Повчання Володимира Мономаха дітям» — твір, який засвідчує високий розвиток культури у Київській Русі. Він є зародком гуманних педагогічних ідей, які в подальшому сприяли розвиткові вітчизняної прогресивної педагогічної думки.
Повчання Володимира Мономаха дітям
Сидячи на санях*, помислив я в душі своїй і похвалив Бога, що допровадив він мене грішного до цих днів. Хай діти мої чи інший хтось, слухаючи цю грамотицю, не посміються, але кому з дітей моїх любо, хай прийме її в серце своє і стане не лінитися, а трудитися. По-перше, для Бога і для душі своєї: майте страх перед Богом у серці своєму і милостиню творіть неоскудну, бо це є початок всякого добра... Більше ж за все вбогих не забувайте, але скільки зможете, по силі своїй, і годуйте їх, подавайте милостиню сироті, і вдовицю виправдовуйте (Гамі, і не дозволяйте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не збивайте і не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте. Якщо говорите щось, чи лихе, чи добре, то не кляніться Богом і не хрестіться, бо ж нема тобі в тому ніякої потреби. Якщо ви будете хрест цілувати* братії чи комусь іншому, то усправедливте серце своє на те, на чому зможете устояти, на тому й цілуйте, а, поцілувавши хрест, стережіться, щоб не погубити душі своєї, порушивши присягу. Єпископи, і попи, й ігумени... з любов'ю приймайте від них благословення і не стороніться від них, а по силі своїй любіть їх і турбуйтеся, щоб заслужити від них молитву до Бога. Більше ж за все — гордощів не майте в серці і в умі, але скажімо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра — в могилі; все те, що Ти [Боже] нам дав, не наше, а Твоє, Ти нам доручив це на невеликий час; і в землі [багатства] не ховайте, бо то є нам великий гріх.
Старих шануйте, як батька, а молодих, як братів. У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте: не покладайтеся на тивуна**, ні на отрока***, щоб не насміхалися ті, що приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.
На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод." ні питтю, ні їжі не віддавайтеся, ні спанню; і сторожі самі наряджайте; і, нарядивши звідусюду нічну сторожу навколо війська, самі теж ляжте, а вранці встаньте; а зброї не знімайте з себе: бо, в поспіху не роздивившись, через лінощі несподівано людина загинути може. Остерігайтеся брехні і пияцтва, бо в ньому душа погибає і тіло. Якщо ви йдете куди-небудь у путь по своїх землях, то не дозволяйте отрокам шкоди чинити, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб люди не стали вас проклинати. Куди не підете, де не спинитесь, напійте, нагодуйте хоч одного кого-небудь; найбільше ж шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи він простий, чи поважний, чи посол; якщо не зможете [вшанувати] подарунком, то хоч їжею і напоями, бо вони [гості], проходячи, прославлять людину по всіх землях, чи добрим, чи злим [словом]. Хворого навістіть; услід за померлим ідіть, бо всі ми є смертні; і людини не проминіть, не привітавши, добре слово скажіть їй. Жону свою любіть, але не дайте їй влади над собою.
Але ж, кінець кінцем, страх перед Богом вважайте вищим за все. Якщо будете забувати все [що я написав тут], то частіше перечитуйте; і мені не соромно буде [за вас], і вам буде добре. А якщо вмієте щось, то не забувайте того доброго, а чого не вмієте, то того навчайтеся; отак от як батько мій, сидячи дома, навчився 5 мов, бо за це є шана від інших земель. А лінощі — мати всьому: що [людина] вміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться. По-перше, до церкви: хай не застане вас сонце в постелі. Так мій блаженної пам'яті батько робив і всі добрі достойні мужі: віддавши Боготі ранішню хвалу, [вони] потім, коли зійде сонце, побачивши сонце, прославляють Бога з радістю, заявляючи: Ти просвітив очі мої, Христе Боже, і дав мені світ Твій прекрасний [бачити], і ще: Господи, додай мені рік до року, хай я, покаявшись в останніх гріхах своїх, виправдавши життя своє, так похвалю Бога. І сідав думати з дружиною*, або людей судити, або на полювання їхати, або поїздити, або лягти спати: спання в полудень Богом призначене, бо від праці відпочиває і звір, і птиця, і люди. А ось розповім вам, діти мої, про свій труд, як я трудився 13 років, подорожуючи і виїжджаючи на полювання. ...Що треба було робити моєму отрокові, ті