Методологічні основи історії світової педагогіки

Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча — одне й те ж. Не за гаманом суди скарб — правдивим судом осуджуй. Байка тоді буває погана й бабська, коли в простацькій та смішній шкаралупі своїй не ховає зерна істини і схожа на червоточний горіх. Від таких байок відводить Павло свого Тимофія (1 до Тим., гл. 4, ст. 7). І Петро заперечує не просто байки, але байки з хитрощами, які, окрім прикрашеної оболонки, сили Христової не мають. Іноді в покидьках ховається коштовний камінь. Будь ласка, затям собі ці Павлові слова, щоб люди «на юдейські байки не зважали, ані на накази людей, що від правди відвертаються». Як обряд без сили Божої — порожнеча, то й байка така без істини. Коли ж вона з правдицею — хто посміє назвати її неправдивою? «Для чистих усе чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але зане-чистилися і розум їхній, і сумління» (До Тита, 1 — 15). Цим хворим, позбавленим страху Божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а споганені в них розум та сумління.

Цей потішний і фігурний рід писань був найкращий для стародавніх мудреців. Лавр і взимку зеленіє. Так мудрі і в забавках розумні, і в брехні істинні. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як простацьким розумам, а ясно, мов у свічаді, виставлялася, і вони, забачивши відразу живу її подобу, уподобили її у різноманітні тлінні фігури.

Жодні фарби не передають приваби троянди, лілеї, нарциса настільки точно, наскільки прегарно в них з'явлена невидима Божа істина — тінь небесних і земних образів. Звідси народились ієрогліфіка, емблематика, таїнства, притчі, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ, коли його внутрішній янгол — керманич у всіх його справах — повелів писати вірші, тоді він вибрав Езопові байки. І як кожна вправно показана картина здається неукам брехнею, так і тут виходить.

Сонце всіх планет і цариця Біблія з тайнотворених фігур, притч та подобизн утворена. Вся вона ліплена з глини і зветься у Павла «буйством». Але в цю глину вдихнуто дух життя, а в тім буйстві ховається мудрість усього смертного. Зобразити, приєднати, уподібнити — означає те саме.

Прийми ж, люб'язний приятелю, дружнім серцем від твого друга цю небезсмаковиту думок його воду. Не мої це думки, не я їх вигадав, бо істина безначальна. Але люблю — з тим і мої, люби — і будуть твої. Знаю, що твій плотський бовван різниться від мого опудала, але дві різні посудини хай наповняться одним лікером, хай будуть єдина душа і єдине серце. В цьому й полягає справжня дружба і єдність думок. Усе не наше, все загине — і самі боввани наші. Одні лише думки завжди з нами, одна лише істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своїм зерні, затаїмося.

Будьмо ж дружні! Прийми і споживай з Петром мої чотириногі звірі, змії та птиці. Хай тебе Бог благословить! З ним не зашкодить і трута поганська. То лише образи, що криють, як полотном, істину. Споживай, доки споживеш з Богом чого кращого.

Люб'язний приятелю! Твій вірний слуга,

любитель Священної Біблії

Григорій Сковорода

4.Творчість для дітей Тараса Шевченка

 

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)

 Великий український поет, філософ і просвітитель Т. Г. Шевченко був полум'яним борцем за народну культуру й освіту; його ідеал — людина з різнобічними знаннями і високими моральними якостями, яка може застосувати свої знання в житті, вміє цінувати прекрасне, любить працю. Автор «Кобзаря» надавав особливого значення вихованню дітей, зокрема раннього віку. У своїх творах він звеличував батьків-трудівників, між якими завжди панують теплі, сердечні стосунки, такі необхідні для правильного виховання малят. Він прославляв жінок-матерів, які самовіддано виконують благородні материнські обов'язки, і засуджував аристократок за те, що «мамку наймають». Особливо вболівав поет за дітей народу, позбавлених за умов царизму дитинства. Т. Г. Шевченко написав для дітей і про дітей низку чудових творів, що вирізняються глибоким проникненням у дитячу психологію, знанням особливостей дитячого сприймання в ранньому віці.

З епістолярної спадщини

З листа до Бр. Залєського. 

Я так люблю дітей, що не надивився б на несхибний відбиток ангела.

З листа до А.Козачковського

Недавно прибулий до нас комендант привіз з собою дружину і одне дитя, на третьому році. Миле, чудове дитя. (А все, що чудове в природі, як велиться, в'ється біля нашого серця). Я полюбив це чудове дитя, а воно, бідне, так прив'язалося до мене, що бувало й уві сні кликало до себе лисого дядька. (Я тепер зовсім лисий і сивий). І що ж? Воно, бідне,