Методологічні основи історії світової педагогіки

Але що таке народність у вихованні?

На це питання ми вже відповіли фактами, виставивши на початку нашої статті національні особливості громадського виховання у найголовніших народів Європи. Народна ідея виховання усвідомлюється тим швидше й повніше, чим більш сімейною справою народу є громадське виховання, чим більше займається ним література і громадська думка, чим частіше питання його стають доступними для всіх громадськими питаннями, близькими для кожного, як питання сімейні.

Педагогічна література, педагогічні товариства, часті перевірки наслідків виховання, подорожі з педагогічними цілями, живий зв'язок між практиками-педагогами, педагогічні журнали, а найбільше тепла участь самого суспільства у справі громадського виховання можуть прискорити виявлення і з'ясування тих вимог, дотриманням яких досягається народність у громадському вихованні.

Зробимо тепер загальний висновок з нашої статті і перелічимо одне за одним ті положення, які ми хотіли довести.

Загальної системи народного виховання для всіх народів немає

не тільки на практиці, айв теорії, і німецька педагогіка не що біль

ше, як теорія німецького виховання.

У кожного народу своя особлива національна система вихован

ня; а тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є

неможливим.

Досвід інших народів у справі виховання є дорогоцінною спад

щиною для всіх, але точно в тому ж розумінні, в якому досвід все

світньої історії належить усім народам. Як не можна жити за зразком

іншого народу, яким би принадним не був цей зразок, так само не

можна виховуватись за чужою педагогічною системою, яка б вона не

була струнка і добре обдумана. Кожний народ щодо цього має випро

бувати власні сили.

Науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх

народів; але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і

результат життя.

Громадське виховання само не розв'язує питань життя і не ве

де за собою історії, а йде слідом за нею. Не педагогіка і не педаго

ги, а сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє:

виховання тільки йде цим шляхом і, діючи заодно з іншими громад

ськими силами, допомагає йти ним окремим особам і новим поко

лінням.

Громадське виховання тільки тоді буде дійовим, коли його пи

тання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питання

ми для кожного. Система громадського виховання, що вийшла не з

громадського переконання, як би хитро вона не була обдумана, ви

явиться безсилою і не буде діяти ні на особистий характер людини, ні

на характер суспільства. Вона може готувати техніків; але ніколи не

виховуватиме корисних і діяльних членів суспільства, і якщо вони з'являтимуться, то незалежно від виховання.

 Збудження громадської думки у справі виховання є єдино міцною основою всяких поліпшень у цій галузі: де нема громадської думки про виховання, там нема і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів.

Наскільки ми довели кожне з цих положень, полишаємо на розсуд інших; ми хотіли тільки порушити питання і вважатимемо себе щасливими, якщо ці питання викличуть думки інших.

Рідне слово. Книга для тих,хто навчає

Про час початку навчання

Починаючи навчання дитини, треба мати на увазі, що дитина, незалежно від навчання, розвивається з кожним днем і розвивається порівняно так швидко, що місяць або два в житті шестилітньої дитини дають більше змін в її душевному й тілесному організмі, ніж потім цілий рік у віці від 10 до 15 років. Угадати справжній час для початку навчання досить важко, і, звичайно, це є справа практики; але в будь-якому разі краще почати навчання трохи пізніше, ніж трохи раніше, хоч як те, так і друге має свої погані сторони.

Коли ви починаєте взагалі вчити дитину раніше, ніж вона дозріла до навчання, або вчити її якого-небудь предмета, зміст якого їй ще не підходить за віком, то неминуче натрапите на такі перешкоди в її природі, які може подолати тільки сам час. І чим наполегливіше будете ви боротися з цими перешкодами віку, тим більше завдасте шкоди вашому учневі. Ви вимагаєте від нього неможливого: вимагаєте, щоб він став вище свого власного розвитку, забуваючи, що всякий органічний розвиток відбувається в певний період часу і що наша справа — не прискорювати і не сповільнювати цього розвитку, а тільки давати йому здорову душевну поживу. І навіщо, постає питання, б'єтеся ви над передчасним поясненням дітям того чи іншого, мучите даремно і себе, й дитину, яка не розуміє вас тепер і зрозуміє, можливо, дуже легко через півроку, навіть тільки тому, що проживе ці півроку?

Однак найгірше те, що, зустрічаючись передчасно з надмірними вимогами навчання взагалі та того чи того предмета зокрема і натрапляючи на непереборні в цьому віці труднощі, дитина може зневіритися у власних силах, і ця невпевненість може в ній укоренитися, що надовго затримає