Методологічні основи історії світової педагогіки

Про наочне навчання

...Що таке наочне навчання? Та це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною: чи будуть ці образи сприйняті у процесі самого навчання, під керівництвом наставника, чи раніше, самостійним спостереженням дитини, в такий спосіб, що наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання.

Процес навчання від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки такий природний і ґрунтується на таких чітких психічних законах, що заперечувати його потребу може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати у навчанні на вимогу людської природи взагалі й дитячої зокрема.

Під час наочного навчання вчитель, так би мовити, присутній при самому процесі формування мови у дітей і може спрямовувати цей процес. Причому головну справу знову робить той самий малюнок: він виправляє неправильний епітет, упорядковує неструнку фразу, вказує на пропуск якої-небудь частини; інакше кажучи, виконує на ділі легко те, що вчителеві на словах виконати надзвичайно важко...

Педагогічна подорож до Швейцарії (лист третій)

Малолітня школа

...У малолітній школі в обох її класах неподільно панує м-ль Роза. Фреліх володіє досконало найголовнішим мистецтвом розпорядника школи: він чудово вибирає своїх учительок і влучно призначає їм ті посади, на яких вони можуть дати найбільшу користь. М-ль Роза створена бути вчителькою малолітньої школи, де сидять чи, краще сказати, крутяться, стрибають, вилазять на лави, лягають на них діти від трьох до шести років включно. Звичайно, у м-ль Рози немає тієї пунктуальності й методичності, яку спостерігав я в інших учительок дитячих садків і малолітніх шкіл, але, здається, сам Фреліх не хотів цього. Він прагнув насамперед дати малюкам таку вчительку, яку вони полюбили б, яка б сама була схожа на дитину, і вибрав для цього дуже вдало м-ль Розу. Лагідна, дитяча посмішка не сходить з її доброго обличчя, і я рішуче не припускаю, щоб вона сердилась коли-небудь у своєму житті. Розсердити її, мені здається, неможливо; засмучена, вона не розсердиться, а заплаче. І діти справді люблять м-ль Розу і не бояться її анітрохи. Треба мати ангельське терпіння цієї дівчини, щоб вправлятися з цими маленькими істотами, які й хвилини не можуть спокійно посидіти на місці, дати кожній дівчинці заняття, допомогти їй, коли вона не може збагнути, як, наприклад, можна встромити одного папірця в інший або закінчити вежу, яку вона будує з дерев'яних кубиків; треба відповідати на безупинні запитання, задовольняти безупинні прохання, а вони так і сипляться з усіх боків. Діти термосять м-ль Розу немилосердно, і вона відпочине лише тоді, коли примусить дітей проспівати що-небудь хором, що вони виконують дуже мило.

У малолітній школі, як я вже сказав, не вчаться, а граються; але, граючись, розвиваються, навчаються проводити пряму лінію, трохи малювати, трохи читати і писати, а головне, привчаються говорити, що зовсім нелегко, не тільки тому, що діти в цьому віці взагалі говорять незв'язно і нечітко, а ще більше тому, що бернські діти говорять тією бернсько-німецькою говіркою, якої і природні німці не розуміють. М-ль Роза попередила мене, що я мало зрозумію з її розмови з дітьми, і справді, я не зрозумів майже жодного слова.

 

...З малолітньої школи діти переходять в елементарні класи й приносять із собою вже не тільки звичку до класного порядку, а й дуже значний розвиток, уміння правильно сказати невелике речення, вимову виразну й чітку, наскільки це можливо для дитини цього віку, вміння розібрати й написати два-три слова, а головне — приносять вже зародки любові до навчання, яке не залякало їх, не надокучило їм, а, навпаки, привабило їх до себе своєю грайливістю та своєю різноманітністю. Це не бука, від якого тікають наші діти, але добра, усміхнена мати, що простягає дитині свою ласкаву руку.

У нас нема малолітніх шкіл, підвідомчих Міністерству народної освіти, і діти семи років вступають просто до народної школи, до якої тому й може увійти багато чого такого, що тут сказано про малолітню; ось чому ми дозволяємо собі так багато говорити про неї передусім тому, що саме чудовий заклад Фреліха більше, ніж будь-яка інша школа, збуджує педагогічну думку...

 

2.Микола Іванович Пирогов – видатний громадський діяч.

 (1810-1881)Видатний громадський діяч України та Росії, вчений, хірург, організатор медичної допомоги героїчним захисникам Севастополя під час Кримської війни, фундатор воєнно-гюльової хірургії, педагог і просвітитель М. І. Пирогов надавав великого значення завданням виховання та освіти. У статті «Питання життя» (1856), у «Щоденнику старого лікаря», у наказах та документах, які він видавав, працюючи попечителем спочатку Одеського, а потім Київського навчального округу (1856—1861), М. І. Пирогов дуже високо оцінював роль виховання, вважаючи ідеалом людини всебічно розвинену особистість,