Методологічні основи історії світової педагогіки

...Тонка на «українофільство» за особисті врази доторкнулась над усе саме науки, а особливо сільської освіти. Мало того, що зупинилась наука над Україною через те, що закрите Географ, товариство в Києві, — сільський люд по всій Україні втратив ті книжки, котрі розказували йому науку його рідною мовою, — книжки зовсім і не бунтарські, як «Про небо та землю», «Про сили земні», «Про звірів». Кажуть, що це українські «паничі-дурисвіти» видумали писати ті книжки, а народ їх не хоче знати. На це скажемо, — що в останні два роки розходилось по Україні по 27 — 30 000 таких книжок на рік; тут, отже, не паничами-дурисвітами пахне. Додамо, що Петербурзький комітет грамотності з його всеросійською організацією, з допомогою чиновників, земців і т. ін. на всю Росію випускає тільки 40 000 книжок на рік.

Так ось який духовний хліб відняв оплутаний брехунами руський цар в українського народу. Ті книжки хоч трохи могли поповнити ту недостачу, котра виходить з того, що в школах українських учать по-чужому. Хай би вже як є, а вивчили там наших хлопців кириловської азбуки. А вже б хоч опісля вони знайшли б зрозумілу їм науку в книжках, їх рідною мовою написаних. 

АНТРАКТ З ІСТОРІЇ УКРАЇНОФІЛЬСТВА (1863—1872) У останні місяці року минулого й у перші сього на Україні з'явилося кілька нових книжок, писаних народною мовою, що далеко не з кожним роком буває. Так, торік таганрозький книгар п. Миронов надрукував у Петербурзі книгу віршів п. Івана Подушки «Починок», а сього року в Києві появилося друге видання перегляду фізичної географії під заголовком «Дещо про світ Божий», а також брошурка віршів п. Павлуся «Сопілка» і друге видання «Байок» п. Леоніда Глібова.

Дві з київських книжок, як бачите, старі знайомі: перші видання їх повиходили ще в 1863 р., і з того часу книжки ці мали дуже чудну долю, тісно пов'язану з долею українського питання в останні роки. Рік 1862-й був часом самого гарячого розвою українофільського духу в Росії, котрий мав собі органом петербурзьку «Основу». У ній-то п. Костомаров закликав публіку і літераторів українських покинути або хоч не довольнятись тільки літературним дилетантством, панською потіхою з лірики і віршів на мужицькій мові; він закликав взятись за поміч народові в його освіті і виготувати для українського народу книжки наукові його мовою. Для видання таких книжок п.Костомаров відкрив при редакціях петербурзьких і московських часописів збір грошей, а українська громада в Петербурзі, споможена і великоруськими літераторами та музикантами, зробила кілька літературно-музикальних вечорів. Збір грошей по листам і через концерти дав дуже швидко на це діло коло 5000 рублів, і коштовий бік діла можна було вважати ставшим на тверду землю. У п. Костомарова та ін. було в руках і кілька книжок, з котрих можна було почати друкування. З цих книжок першою і найлучшою були отця Опатовича оповідання з Святого Письма, котрої перший випуск і появивсь у Петербурзі в 1863 р.

Тим же часом і в Києві молодь узялася за діло виготовлення книжок для народної освіти, і з Києва можна було ждати тим лучшого плода, що там молодіж мала практику для сього діла в школах недільних, в школі щоденній при університеті і в других, де вчили по охоті студенти університету. Першою книжкою сього роду була в Києві надрукована «Дещо про світ Божий», випуск 1-й. За першим випуском, що розказував фізичну географію, готовий був другий — зоологія. Зовсім готовий був і початок святців, тобто вибору з житій святих.

...У школах земських у тих губерніях, де уведено земське положення, виявилась, хоч смутно ще почута, потреба учебних і читальних книг, приспособлених до українського народу. Ще раніше перед тим лучші російські педагоги: Ушинський, Вентцель, Водовозов, з котрих перший і останній зробили найкращі у Росії читанки для народних шкіл, висказали, що вчити усі краї Росії по одних книгах і читанках не можна і що бодай хоч у самому елементарному ученню треба починати з народних, крайових мов. Для того Ушинський поставляв у примір школу Фреліха у Цюриху, у котрій починається наука з крайової мови і потім вже доходить до класичної німецької. Як поробили російські педагоги у Петербурзі і Москві читанки для народних шкіл такі, які вимагає нова розумна педагогія, тобто мовою народною, з народними послови-цями, піснями і т. ін., звісно великоруськими, то ще явніше стало, що по